Після вдалої для французів Луарської кампанії, яка дала можливість коронувати дофіна Карла VII Валуа в Реймсі, військовий успіх супроводжував французів і навіть страта Жанни д’Арк в 1431 році не зупинила їх просування на північ королівства. У цей час у Нижній Нормандії діяли загони під командуванням Артура де Рішмона, Жана де Дюнуа, Амбруаза де Лоре, в околицях контрольованого англійцями Парижу – люди Етьєна де Віньоля на прізвисько Ла Гір, нападаючи на ворожі обози з провіантом і спалюючи села, щоб завадити збору вражаю.
Після втрати в 1432 році столиці Нормандії Руана, регент Франції і брат англійського короля Джон Ланкастер, герцог Бедфорд, посилив оборону місцевихих гарнізонів і обклав мешканців регіону новими податками. Обурене населення в 1434 році підняло масштабне повстання, очолюване дворянськими родинами, на жорстоке придушення якого було кинуто значні сили. Скориставшись цим, французи взяли стратегічно важливі міста на півночі від Парижа – Комп’єнь, Бове, Санліс, Суассон, Рю, що дозволило їм не лише надавати допомогу повсталим нормандцям, але і безперешкодно перекидати свої війська в Нормандію.
Найзручнішим для цього був замок Жерберуа поблизу Бове в Пікардії, глибоко просунутий у ворожу територію. Карл наказав відбудувати його, щоб перетворити на надійний воєнний плацдарм для майбутніх операцій, доручивши цю місію вірним соратникам покійної Жанни д’Арк – Ла Гіру, Потону де Сентраю, з якими були капітани Рено де Фонтен і Філіп де ла Тур.
За свідченням «Хроніки» Ангеррана де Монстреле герцог Бедфорд, дізнавшись про захоплення міста Рю, «написав графу Арунделу, а потім … наказав йому зібрати всіх своїх людей і направити їх в Гурне в Нормандії, звідти в Ноф-Шатель д’Азенкур, в Абвіль і Понтьє, і негайно взяти в облогу місто Рю. Граф корився наказам герцога і відправив вісімсот своїх людей в Гурне з наміром продовжити вказаний йому шлях. Але, дізнавшись від жителів Гурне, Жизору та інших міст, що французи ремонтують стару фортецю Жерберуа, між Бове і Гурне, він вирішив, що це буде дуже шкідливо для англійських інтересів… Він вирішив напасти на французів в Жерберуа і взяти фортецю штурмом. Він взяв достатню кількість продовольства і артилерії для збору в Гурне і відправився звідти приблизно опівночі в супроводі частини гарнізону».
Недооцінивши чисельність французьких сил, яких було десь до 1800 чоловік, і, прагнучи захопити замок перш, ніж він буде добре укріплений, граф Арундел уночі проти 9 травня 1435 року поспішив до Жерберуа. Передовий загін його війська, чисельністю біля 3000 чоловік (англійців та нормандських дворян) близько 8 годині ранку з’явився в околиці замку, а решта, яка супроводжувала обоз, ще була на підході. Граф розмістив своїх людей в полі і почав окопуватися, укріпивши свої позиції дерев’яними загостреними кілками.
«Поки це тривало, Потон, Ла-Гір, мессір Рено де Фонтен, Філіп де ла Тур і інші доблесні капітани, які прибули туди минулої ночі, зібралися на раду», яка вирішила в замку не закриватись. Вона доручила Ла-Гіру, Потону і де Фонтену керувати атакою шести сотень кращих кавалеристів, лучникам і латникам вступити у битву пішими, а решті залишитись у замку, щоб англійці не знали реальну чисельність французького гарнізону. «Склавши свій план, вони озброїлися і приготувалися до бою».
Побачивши підхід основних сил, варта на стінах Жерберуа «миттєво повідомила своїм капітанам», які «наказали піхоті вибратись із замку так тихо, як це було можливо». Несподівано атакувавши ворожі війська, лучники і піхота в рукопашній сутичці «перемогли, піддавши більшу частину ворогів смерті», після чого із замку вийшла кавалерія і ударила англійську колону, яка лише почала підходити на позиції графа Арундела. Не зумівши від несподіванки вишикуватися в бойовий порядок, англійці зазнали великих втрат і кинулись у втечу. Більша їх частина відступила в Гурне, а «Ла-Гір переслідував втікачів цілих дві ліги, багато (англійців – Д.К. ) було вбито і потрапили в полон».
У цей же час Потон і де ла Тур вийшли із Жерберуа і кинулись в атаку на загіну Арундела, «який із залишком своїх людей віддалився у куток поля, спиною до огорожі, спереду обороняючись гострими кілками, так що це укріплення не могло бути захоплено французами». Тоді із замку було доставлено кулеврину, другим пострілом якої графу Арунделу відірвало ногу. Однак англійці скласти зброю відмовились і їх вдалось здолати лише після повернення загону Ла-Гіра. Більшість з них була вбита, а невелика частина — взята в полон. «Серед останніх були граф Арундел, Річард Дендавіль, Мондо де Монферран, Рестандіфт та інші кількістю шістсот чоловік. Більше 1200 чоловік було вбито, а інші врятувались втечею. Коли справу було закінчено, французи зібрали своїх людей і виявили, що вони втратили не більше 20 чоловік. Вони дуже раділи цій великій перемозі і подякували за це Господу… і повернулися в свій замок».
З перемогою під Жерберуа ситуація остаточно змінилася на користь Карла VII. У вересні 1435 року в Аррасі він примирився з герцогом Бургундським Філіпом ІІІ Добрим, який ще з часів невдалої облоги Орлеану мав з англійцями натягнуті стосунки. Той у 1436 році спробував відвоювати Кале, проте зазнав невдачі, але через рік разом з Карлом узяв Париж. У жовтні того ж року французи замок Жерберуа втратили і повернули його лише в 1449-у, за рік до вигнання англійців з усієї Нормандії.
Коментарі
Дивіться також
• Битва при Пате, 1429
• Коронація Карла VII Звитяжного, 1429
• Облога Парижа, 1429
• Страта Жанни д'Арк, 1431
• Битва під Форміньї, 1450
• Битва при Кастільйоні, 1453