На початку липня 1937 року біля Веймара у Тюрінгії почалось будівнитва великого виправно-трудового табору, який мав замінити кілька менших, розташованих поблизу. Перші в'язні прибули 15 липня й за два тижні розчистили ділянку посеред лісу, де звели перші адміністративні й барачні споруди. Табір мав отримати назву Еттерсберг за розташованим поблизу пагорбом, але через її асоціацію з кількома важливими фігурами німецької культури, передусім культовою постаттю Йогана Вольфганга фон Гете, його назвали «Буковий ліс».
1 серпня до Бухенвальду прибув його перший комендант, оберштурмбанфюрер СС Карл-Отто Кох, переведений з концтабору Заксенбург. Його дружина Ільза формально жодних посад не займала, але де-факто була старшою над 22 жінками-охоронцями, що наглядали над кількома сотнями жінок, більшість з яких примусово працювали у табірному борделі. Вона відзначалась винятковою жорстокістю у поводженні з в'язнями, яких полюбляла особисто бити батогом, і, за чутками, колекціонувала різні побутові речі, зроблені зі шкіри жертв своїх тортур, за що отримала прізвисько Бухенвальдська відьма.
Як формально виправно-трудовий і один з найбільших такого роду, Бухенвальд мав велику мережу підтаборів по всій Німеччині, прикріплених до певних виробництв, як державних, так і приватних, де умови були ще гіршими, ніж у головному таборі через недостатнє харчування і погані умови проживання.
Голод, хвороби і виснажлива праця були основними причинами смерті в'язнів Бухенвальду, де втілювалась політика «винищення через працю», як її означав міністр народної освіти та пропаганди Йозеф Гебельс. У 1942-43 роках табір став місцем масштабних медичних випробувань — у ньому тестувались вакцини проти сипного тифу, в результаті чого померло 154 з 729 піддослідних, проводились експерименти з визначення граничних доз отруєння алкалоїдами, ефективності бальзамів для лікування опіків, які імітувались нанесенням великих порцій білого фосфору на різні ділянки тіла в'язнів.
Згідно з документами СС, за вісім років роботи Бухенвальда у ньому померло 33 462 чоловік. Ще біля 13 500 загинуло під час транспортування до місць примусових робіт, 8 483 було страчено з числа військовополонених і близько 1 100 було повішено в якості покарання, загалом понад 56,5 тисяч осіб з усієї Європи, що становить чверть від 240 тисяч чоловік, які пройшли через табори Бухенвальда. Серед його жертв значиться і перший комендант табору Карл Кох, якого у вересні 1941 року призначили комендантом табору Майданек поблизу польського Любліна, де він був звинувачений у корупції і махінаціях з державним майном. Після детального вивчення його діяльності Кох виявився причетним до безпідставної страти двох лікарів-в'язнів Бухенвальда, які лікували його від сифілісу, і за дискредитацію звання офіцера і СС як організації рішенням суду був ростріляний 5 квітня 1945 року.
Це сталось через день після до того, як 89-а піхотна і 6-я бронетанкова дивізії Третьої армії США генерала Джорджа Паттона звільнила Ордруф, один з підтаборів Бухенвальда, через який за п'ять місяців його існування пройшло біля 20 тисяч чоловік, 7 тисяч з яких загинуло від голоду, хвороб і непосильної праці. Табір виявився практично порожнім — частина його в'язнів була заздалегідь переміщена до Берген-Бельзена у Саксонії, а більшість відправлена «маршем смерті» за 57 км до Бухенвальда, куди американці увійшли о 15-15 11 квітня 1945 року. До 16-00 вони взяли табір під повний контроль, звільнивши 21 тисячу чоловік.
За кілька годин до їх прибуття в'язні, яким ще 8 квітня за допомогою сконструйованої поляком Гвидоном Дамазином кустарної радіостанції вдалось зв'язатись з наступаючими американським військами, маючи невеликий арсенал зброї, вдалось нейтралізувати охорону, відкрити ворота і підняти білий прапор: як свідчить військовий журнал штабу 4-ї бронетанкової дивізії, «перед нашим прибуттям, було захоплено сторожові вежі і взято в полон 125 есесівців, які перебували під вартою в'язнів».
Цього ж дня американцями був звільнений і підтабір біля Лангензальца, що за 60 км від Бухенвальда, де було врятовано ще 21 тисячу чоловік.
Відвідавши 12 квітня Ордруф і Бухенвальд, де були виявлені непоховані тіла загиблих у концтабрах, командувач Третьої армії США генерал Джорж Паттон наказав міському голові Веймара привести тисячу громадян міста, переважно чоловіків призовного віку середнього і вищого достатку: під озброєною охороною вони пішки пройшли туди й назад 25 км до Бухенвальда, де їм продемонстрували крематорії та докази нацистських злочинів.
Тридцять один член СС, звинувачений у військових злочинах в Бухенвальді, був засуджений військовим трибуналом США, що з 11 квітня по 14 серпня 1947 року пройшов в таборі для інтернованих осіб у колишньому концтаборі Дахау. Серед них був генерал Йозіас, принц Вальдек-Пірмонтський, вищий керівник поліції і СС регіону Фульда-Верра, на території якого знаходився Бухенвальд, засуджений до пожиттєвого ув'язнення, другий і останній комендант Бухенвальда Герман Пістер, що помер 28 вересня 1948 року в очікуванні виконання смертного вироку, а також засуджений до довічного терміну доктор Герхард Роуз, глава департаменту тропічної медицини берлінського Інституту Роберта Коха, визнаний винним у смерті людей, головним чином циган, під час тестування на них протитифових вакцин.
Дружина першого коменданта Бухенвальда Ільза Кох, свого часу заарештована СС разом з чоловіком, але виправдана за непричетністю до його злочинів, була єдиною жінкою, що постала перед трибуналом в Дахау. Ії звинуватили у жорстокому поводженні з ув'язненими, сприянні і особистій участі тортурах над ними, і засудили до довічного терміну перебування за гратами за «порушення законів і звичаїв війни».
Зважаючи на брак переконливих доказів участі «Бухенвальдської відьми» в підбурюванні до вбивств, як стверджували свідки, задля виготовлення абажурів з татуйованої шкіри в'язнів, глава адміністрації американської зони окупації Німеччини генерал Люсіус Клей скоротив термін її ув'знення до чотирьох років. Це викликало широкий суспільний резонас і під тиском громадськості у 1949 році вона була заарештована знову і постала вже перед західно-німецьким судом, який також відхилив звинувачення у її причетності до вбивств задля виготовлення абажурів з людської шкіри, але визнав винною в підбурюванні до вбивства, підбурюванні до замаху на вбивство та підбурюванні до завдання тяжких тілесних ушкоджень і 15 січня 1951 року засудив до довічного ув'язнення. 1 вересня 1967 року Ільза Кох покінчила життя самогубством, повісившись у тюремній камері міста Айхах на сплетеній з простирадл мотузці.
12 серпня 1945 року основний табір Бухенвальда опинився в радянській зоні окупації і на його території було створено підпорядкований НКВС «Спеціальний табір №2», де утримувались як військові злочинці та колишні нацисти, так і опоненти нового прорадянського режиму, часом й з числа колишніх в'язнів Бухенвальда часів Третього рейху. Вже до кінця 1945 року в ньому утримувалось біля трьох тисяч чоловік, а весною наступного — близько восьми тисяч. Загалом через «Спеціальний табір №2» під Веймаром до його закриття у січні 1950 року пройшло біля 28 тисяч осіб, чверть з яких загинула від дистрофії, дизентерії, туберкульозу та тифу і були поховані на його околиці у братській могилі.
Коментарі
Дивіться також
• Концтабір Бухенвальд, 1969 (фото)
• Звільнення табору смерті Аушвіц-Біркенау, 1945