Створений у кінці XII столітті духовно-лицарський Тевтонський орден зусиллями великого магістра Германа фон Зальца отримав у володіння міста Ешенбах і Нюрнберг у Баварії, а після хрестового походу проти прусських язичників — землі на правобережжі Вісли. Його експансія на північ і схід тривала протягом усього XIII століття, коли були підкорені Ліфляндія і частина земель Великого князівства Литовського та Польського королівства. Їх прагнення повернути свої володіння привели до Великої війни 1409-11 років, в ході якої об'єднані польсько-литовські війська під командуванням короля Ягайла завдали тевтонцям нищівної поразки.
Перший Торунський мирний договір не приніс замирення і в 1414 і 1422 роках відбулись ще дві війни, за підсумками яких Тевтонський орден був змушений остаточно відмовитись від претензій на Жемантію. Зобов'язання виплатити Польщі значну контрибуцію і невдале втручання у громадянську війну в Литві в 1431-35 роках привели до загострення ситуації всередині самого ордену, і в 1440 році для протидії свавіллю тевтонських лицарів за підтримки 53 дворян і представників духовенства була створена ліга 19-и Прусських міст. У лютому 1454 року вона виступила проти керівництва ордену і звернулась по допомогу до короля Казимира IV Ягеллончика — Тринадцятилітня війна завершилась розгромом хрестоносців і укладенням Другого Торунського договору, за умовами якого Орден поступався Польщі правами на західну частину своїх володінь.
Східне Помор'я з центром у Данцигу (нині — Гданськ), землі Ельблонга, Мальборка і Кульма (нині — Хелмно) увійшли до складу провінції Королівська Пруссія, яка володіла значною автономією, маючи власні парламент, війська і грошову одиницю та право на представництво у польському сеймі. Тевтонський орден, який зберіг контроль над Східною Пруссією, не змирився з поразкою, стверджуючи, що всі його володіння є леном Папи Римського і лише він має право санкціонувати його розділення. Орден неодноразово звертався по захист до імператора Священної Римської імперії, як світського покровителя церкви і Ордена, і в 1501 році імператор Максиміліан, який боровся з Ягеллонами за вплив у Центральній Європі, заборонив великому магістру Фрідріху Саксонському платити данину польському королю. У 1512 році Орден відмовився надати Польщі допомогу в Московсько-литовській війні, а в 1517 році підписав союзницьку угоду з Московським князівством.
Відчувши підтримку, в 1519 році великий магістр Тевтонського ордену Альбрехт Гогенцоллерн зажадав від Польщі повернення захоплених півстоліття перед тим земель і виплати компенсації за роки польської окупації, що привело до чергової війни. Попри успіхи у перший рік бойових дій, фінансова скрута змусила Орден 5 квітня 1521 року укласти з Польщею чотирилітнє перемир'я. Подорожуючи імперією у пошуку підтримки німецьких князів, Альбрехт познайомився з Мартіном Лютером і його сподвижником Філіппом Меланхтоном, завдяки яким перейнявся ідеями реформації. 28 лютого 1523 року він звернувся з листом «До лицарів Німецького ордена», у якому якому закликав до відмови від клерикальної форми організації Ордену на користь його транформації у світську державу.
Нові ідеї Альбрехта Гогенцоллерна стали в нагоді у 1525 році, коли закінчився термін перемир'я, — 8 квітня у Кракові було укладену угоду, за якою володіння Тевтонського ордена зі столицею у Кьоніґберзі ставали вотчиною Королівства Польща і спадковим герцогством Альбрехта Гогенцоллерна та його братів і їх нащадків чоловічої статі. Через два дні на міській площі Кракова він привселюдно виголосив васальну присягу королю Польші Сигізмунду I Старому, яку посвідчили князь Фрідріх II Легницький з польського боку і маркграф Бранденбург-Ансбаха Георг Гогенцоллерн.
Прусський ландтаг, зібраний у липні в Кеніґсберзі, визнав права нового герцога і приніс йому присягу. Державний устрій зазнав мінімальних змін — намісники Ордена стали радниками, командори — главами управ. Через перехід у лютеранство Альбрехт був викликаний на імперський суд, куди він не з'явився, натомість наступного року приєднався до союзу протестантських князів, відомого як Ліга Торгау, який виступив проти імператора Карла V Габсбурга, а в 1531 році — до антиімперської Шмалькальденської ліги.
Попри загальну бідність герцогства завдяки церковним скарбам Альбрехту вдалось провести реформу земельних відносин, обмеживши владу шляхти, заснувати у Кенінберзі університет, бібліотеку, налагодити книговидавничу справу і забезпечити Пруссії успішний розвиток, запрошуючи до своїх володінь іноземних купців, вчених і переселенців, що були змушені залишити свої країни через релігійні переслідування. Помер Альбрехт Бранденбург-Ансбахський 20 березня 1568 року на 78 році життя, увійшовши в історію як один з найбільших діячів епохи Німецького Відродження.
Втративши свою державність, Тевтонський орден зберігся в ряді австрійських та німецьких міст, був ліквідований разом із розпуском Священної Римської імперії і поновив свою діяльність в 1923 році вже як суто релігійна організація під егідою Римо-католицької церкви і сьогодні, налічуючи близько 1000 членів, функціонує в Німеччині, Австрії, Чехії, Італії, Словаччині та Словенії.
У 1608 році курфюрсти Бранденбурга стали правителями Прусського герцогства на правах особистої унії і в роки "Шведського потопу" домоглись від ослабленої Польщі відмови сюзеренітету над Східною Пруссією. У 1688 році державу, яка простягалась на понад 1200 кілометрів від Голландії на Заході до сучасної латвійської Клайпеди на Сході і складалась із численних географічно розділених територій, одноосібно успадкував Фрідріх III, який у 1701 році домігся від Леопольда I Габсбурга права на специфічний титул "короля в Прусії", залишаючись васалом імператора у бранденбурзьких володіннях і королем — у Східній Пруссії.
Незважаючи на те, що Королівство Пруссія зародилось як юридична фікція, вже за півстоліття воно перетворилось на одну з найпотужніших країн Європи, яка за Фрідріха Великого досягла повного суверенітету над всіма історичними прусськиими землями і кинула виклик Габсбургам за домінування серед німецьких держав.
Коментарі
Дивіться також
• Другий Торунський мирний договір, 1466
• Фрідріх I — перший король в Пруссії, 1701
• Фрідріх Великий — король Пруссії, 1740
• Друга Німецька імперія, 1871