Донька Генріха VIII і Анни Болейн, Єлизавета зійшла на трон по смерті у 1559 році своєї зведеної сестри Марії. Вона скасувала прокатолицьке законодавство, через що пережила кілька змов католиків, але під керівництвом державного секретаря сера Вільяма Сесіла все ж завершила розпочате батьком створення протестантської Церкви Англії і всіляко заохочувала кальвіністських реформаторів у Шотландії.
У зовнішніх справах Єлизавета дотримувалась оборонної стратегії, провадячи політику зміцнення протестантських союзників Англії на континенті і внесення розбрату в лави своїх ворогів. Серед останніх — Папська держава, яка відмовився визнати законність сходження Єлизавети на престол, і католицька Іспанія, найпотужніша держава тогочасної Європи, розгромлена у 1588 році в англійських водах при спробі висадити війська на Британські острови.
Перемога над Армадою короля Філіпа II, колишнього залицяльника Єлизавети, знаменувала початок перетворення Англії на найсильнішу морську державу світу і її вступ у «Золотий вік» своєї історії.
Однак особисто для Єлизавети у цей рік розпочався період складних випробувань. Один за одним пішли з життя найвідданіші люди з її найближчого оточення: фаворит Роберт Дадлі, особистий секретар Френсіс Волсінгем, лорд-канцлер Крістофер Хаттон. Украй важко Єлизавета сприйняла смерть у 1590 році Бланш Паррі, головної дами своєї таємної палати (резиденції) і оберігача королівських коштовностей, яку вона знала ще з дитинства. Напади меланхолії та того, що у XXI столітті назвали б депресією, ставали все частішими і тривалішими. Королева почала уникати публічних заходів при дворі, віддаючи перевагу усамітненню.
У 1598 році помер радник Єлизавети і лорд-казначей Вільям Сесіл, відданий прихильник і довірена особа королеви з часів її юності.
В уряді почалась фракційна боротьба, не знана вже десятиліття, суперництво за посади. Нове покоління політиків погано давало раду економіці, яка зазнала великих втрат після кількох неурожайних років. Інфляція і безробіття спричинили труднощі та втрату суспільного морального духу. Звинувачення в корупції та жадібності призвели до поширенння в народі ненависті до багатьох улюбленців королеви, яким вона роздала прибуткові монополії.
Єлизаветі йшов 66-й рік. Практично лиса, зі шкірою побитиою ще в дитинстві віспою, беззуба через надмірну любов до солодощів і страх перед стоматологами настільки, що, як відмічав французький посол Андре де Месс, її було важко зрозуміти. Придворним художникам доводилось прикрашати портрети королеви, кравцям вигадувати все пишніші сукні, що мали відвертати увагу від її вже давно не привабливого обличчя, шанувальникам тішити не менш екстравагантними компліментами, фрейлінам бути надміру улесливими.
Схоже, в якийсь момент Єлизавета повірила, що не все ще втрачено. Вона захопилась 35-літнім Робертом Деверьо, графом Ессекса, якого попри його некомпетентність і безвідповідальність неодноразово призначала на керівні військові посади. Та, зрештою, після його чергового провалу — на цей раз в охопленій вже який рік антианглійським повстанням Ірландії, він впав у немилість і постав перед судом. Вирок колишньому фавориту Єлизавета призначила доволі поблажливий. Але втрата монополії на торгівлю вином, що була основним джерелом доходів Деверьо, підштовхнула його до заколоту. Деверьо схопили, звинуватили у державній зраді і 7 березня (25 лютого) 1601 року стратили.
Спустошена, Єлизавета ще більше усамітнилась, почала все частіше відмовлятись від їжі і напоїв. Близьке коло стало відмічати тривалі періоди її фізичної кволості і впадання у прострацію. Єлизаветі стало важко ходити — без палиці вона вже не могла піднятись сходами, а під час відкриття парламенту ледь не впала під вагою своїх важких шат. 10 грудня (30 листопада) у Палаті громад королева виголосила свою, як виявилось, останню промову, яку неочікувано для присутніх присвятила темі любові та поваги до батьківщини і відповідальності за її долю.
У січні 1603 року Єлизавета вирішила переїхати до свого улюбленого Річмондського палацу під Лондоном, де вона сподівалась «найкращим чином провести свою хворобливу старість» в оточенні придворних дам, що служили їй уже десятиліттями. Під час переїзду серйозно простудилась, імовірно захворіла на пневмонію. На початку березня прийшла звістка про смерть Кетрін Говард, графині Ноттінгемської, кузини королеви і її фрейліни протягом майже 45 років. Це остаточно надломило Єлизавету. Вона простояла непорушно і мовчки 15 годин, після чого знесилена впала і пролежала на підлозі чотири доби, перш ніж її вдалось переконати перебратись на ліжко.
Єлизавета відмовилась від їжі і огляду лікарями. Загострились її психологічні проблеми. У години просвітлення вона переказувала свої марення, поверталась до спогадів про минуле. Якось згадала про свою двоюрідну сестру Марію Стюарт, колишню шотландську королеву, і почала назагал виправдовуватись, що непричетна до її страти.
Ніколи не одружена і бездітна, свого наступника на престолі Єлизавета так і не назвала, й коли стало зрозуміло, що рахунок іде на дні, глава уряду Роберт Сесіл, 1-й граф Солсбері, почав таємні переговори з її двоюрідним небожем королем Шотландії Яковом VI (сином Марії Стюарт). Кажуть, що королева, не маючи на той час уже сил говорити, «дала знак згоди» на його кандидатуру, «намалювавши рукою над головою коло», що Сесіл трактував як корону. Єлизавета міцно трималась за руки Джона Вітгіфта, архієпископа Кентерберійського, коли слухала його розповідь про радощі, які чекають її на небі, і у перші години 3 квітня 1603 року (24 березня, останнього дня, 1602 року за тогочасним анлійським календарем) останнього монарха дому Тюдорів не стало.
Розтин не робили, як припускається, щоб не зруйнувати уже давно сформований у суспільстві образ Королеви-діви, тож причини смерті Єлизавети невідомі. Серед найімовірніших називають отруєння свинцем, основним інгредієнтом тогочасного макіяжу і т. зв. «венеційської маски молодості», яку королеві щодня товстим шаром наносили на обличчя, шию та руки.
Вранці про смерть Єлизавети герольди сповістили публіку на вулицях Лондона. Її тіло знекровили, забальзамували і в дерев'яній труні, оббитій свинцем, баржою перевезли до палацу Вайтхолл. Звідти 8 травня (28 квітня) в ході пишної церемонії, в якій брало участь понад дві сотні людей — від прислуги до членів родини, четвіркою коней його доправили до Вестмінстерського абатства, де тимчасово помістили у сховище діда Єлизавети короля Генріха VII, зпасновника династії.
У 1606 році за розпорядженням короля Якова труну Єлизавети перенесли до могили її сестри Марії Кривавої. Напис латиною біля їх усипальні сповіщає: «Партнери на престолі і в могилі, тут спочивають Єлизавета і Марія, сестри в надії на Воскресіння».
Коментарі
Дивіться також
• Смерть Генріха VIII, 1547
• Єлизавета I — королева Англії, 1559
• Стюарти на англійському престолі, 1603