Паризька комуна
location_on
Париж
18 березня 1871 року при спробі роззброїти Національну гвардію біднота Парижа і гвардійці підняли повстання проти уряду Адольфа Тьєра. Цього дня була захоплена міська ратуша, урядові війська вимушено залишили місто і влада в столиці перейшла до Центрального комітету Національної гвардії, більшість в якому складали соціалісти та анархісти. Делеговані міськими округами представники сформували міський уряд, Паризьку комуну, яка протрималась 72 дні і була розігнана урядовими військамиНа обкладинці: Барикада комунарів на паризькій вулиці Вікторія біля театру де ля Вілль, весна 1871 року
42218
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У липні 1870 року між імперією Наполеона III і німецькими державами на чолі з Прусією розпочалась війна, в ході якої Франція зазнала ряд невдач. 1 вересня біля фортеці Седан вона зазнала нищівної поразки і через три дні захоплений у полон імператор Франції був позбавлений влади паризькими депутатами, які створили Уряд національної оборони на чолі з генералом Луї Трюшо.

Попри дипломатичні зусилля, Третя Французька республіка не змогла заручитись підтримкою ні Британії, ні Австрії, ні Росії, і 28 січня 1871 року після чотиримісячної облоги був змушений капітулювати Париж. 17 лютого новообрана Асамблея (парламент) доручила формування уряду запеклому опоненту поваленого імператора, колишньому прем'єр-міністру часів Липневої монархії 74-річному Адольфу Тьєру, який 26 лютого підписав Попередній франко-прусськимй мирний договір.

Одним з перших декретів Тьєра, як виконавчого директора уряду, був направлений проти національної гвардії, сформованої під час війни з числа добровольців для захисту Парижа: майже 200 тисяч чоловік були позбавлені зарплати і матеріальної підтримки, а саму національну гвардію було вирішено роззброїти. Серед інших непопулярних заходів нової влади, підтриманих парламентом, був прийнятий 10 березня декрет про припинення дії мораторію на стягнення боргів і квартплати, запровадженого в дні війни у листопаді попереднього року. Цим кілька сотень тисяч робітників, ремісників та дрібних торговців, що не мали заощаджень і роботи, були віддані на милість своїм домовласникам і кредиторам, що ще більше розпалило радикально налаштованих парижан.

Спроба роззброїти нацгвардію вранці 18 березня 1871 року призвела до її відкритого протистояння з армією, першими жертвами якого стали розстріляні на Монмартрі своїми ж солдатами генерали Клод Леконт і Клемент Тома. Національні гвардійці створили вибірні комітети і фактично захопили владу в Парижі. Їх підтримали солдати армійських частин, і вірні Тьєру війська і поліція вимушено залишили Париж. Фактичним господарем столиці Франції став Центральний комітет Національної гвардії, який підняв прапор комуни: кожному міському округу пропонувалося на власний розсуд встановлювати свій політичний та соціальний устрій, а представництво загальнонаціональних інтересів планувалось покласти на конгрес делегатів окремих громад.

26 березня пройшли вибори до громадської Ради комуни, яка була одночасно і законодавчим і виконавчим органом. Сформованій нею Виконавчій комісії підпорядковувалися 10 галузевих комісій з функціями колишніх міністерств.

В області соціальних реформ уряд комуни не мав певної програми, оскільки у раді проявилися три рівносильні, але істотно різні соціально-політичні течії: комуністи, прудоністи (анархісти) і якобинці (прихильники терору); доводилося рахуватися і з інтересами дрібної буржуазії, яка також була представлена в Раді. Єдиний акт, в якому викладається загальна програма комуни, її «Декларація до французького народу» від 19 квітня, проголошувала республіку єдиною формою правління, гідною людини, а принципом політичного режиму — повну автономію комун на всій території Франції. Було скасовано привілеї посадовців і введено їх виборність, церкву відокремили від держави, ввели робітничий контроль над виробництвом, безкоштовну обов'язкову освіту, заборонили незаконні обшуки, арешти, реквізиції тощо; старий суд замінили народним судом.

Комуна діяла в умовах постійної боротьби з урядом Тьєра, який засідав у Версалі. Перша сутичка між ними відбулась 2 квітня. Через чотири дні Рада комуни видала декрет про заручників: кожна особа, обвинувачена у зносинах з Версальським урядом, негайно потрапляла у в'язницю, судилася присяжними і, якщо була визнана винною, ставала заручником паризького народу або розстрілювалась. У економічних і військових справах Комуни бракувало порядку — Парижу не вистачало озброєння і продовольства. Крім того, Рада комуни не мала ніякої підтримки в провінції, на яку покладала великі надії, — всі спроби встановлення комуналістичних законів у промислових містах були придушені.

Основну загрозу комунарам становило 130-тисячне військо, зібране, головним чином, із військовополонених, повернення яких на батьківщину було прискорене Німеччиною на прохання версальського уряду. 21 травня воно вступило в Париж і в місті почався «Кривавий тижень» вуличної різанини, нещадної з обох сторін. В останні три дні Комуни з кількох сотень заручників, утримуваних у в'язницях Парижа, комунари розстріляли 63 людини; страчувались також і мирні жителі, котрі відмовлялись підтримувати комунарів, спалювались цілі квартали, які не вдавалось захистити.

Однак 29 травня весь Париж був уже в руках урядових військ. Практично зразу почали роботу військові суди, через які пройшло понад 13000 чоловік, з яких 7500 було заслано, а 21 людина була розстріляна біля стін кладовища Пер-Лашез. У позасудових розправах було страчено за різними оцінками від 10 до 20 тисяч чоловік. З видатних діячів комуни в боях полягли генерал комуніст Гюстав Флуранс, комендант Парижу польськй революціонер Ярослав Домбровський; були страчені (без суду) соціаліст Ежен Варлен, що очолював управління з постачання Національної гвардії, і за вироком — відповідальний за позасудові страти комуніст-неоякобінець Теофіл Ферре, у заслання у Нову Каледонію були вислані ліво-радикальний журналіст Анрі Рошфор та завідувач фінансами Комуни Франсуа Журд. Ряд високопосадовців Комуни, які врятували квартали Парижа від знищення, були відпущені на свободу.

З боку уряду за 72 дні Паризької комуни загинуло 877 чоловік, 6 454 було поранено і 183 пропало біз вісті

31 серпня 1871 року Адольф Тьєр був обраний першим президентом Третьої республіки терміном на три роки, за які він вивів Францію з кризи і зумів відновити її міжнародний авторитет. Його смерть стала головною політичною подією країни 1877 року, під час якої похоронну процесію колишнього монархіста Адольфа Тьєра очолювали два його непримиримі у минулому опоненти республіканці Віктор Гюго і Леон Гамбетта.

У 1879 році засудженим паризьким комунарам була дарована часткова амністія, а в 1881 році — повна, й більшість з них повернулась на батьківщину.


ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Друк 6
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 4 листопада 2016. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 18 березня

Перша опіумна війна

1839
#ЦейДень

Все про 18 березня

Події, факти, персоналії

Відставка Отто фон Бісмарка

1890

Ризький польсько-радянський договір

1921

Угорська окупація Карпатської України

1939

Анексія Криму

2014