Родоначальником роду Стюртів вважається Волтер Фіц-Алан, який близько 1130 року вступив на службу до шотландського короля Давида I з династії Дунканів. Він був молодшим сином Алана Фіц-Флаада, незаможного бретонського лицаря, котрий прибув до Англії як найманець Генріха I, сина Вільгельма Завойовника, в часи його протистояння з братами за престол, і отримав маєтності в Норфолку, Сассексі і Шропширі. Близько 1136 року Волтер був призначений розпорядником (стюардом) королівського двору, і в цій якості служив також при Малькольмі IV та Вільгельмі I. Як один з вищих чиновників він набув великі володіння на західних рубежах країни, які разом з посадою успадкував його син Алан, а вже за його правнука назва придворної посади трансформувалась у прізвище — у 1255 році Олександр Стюарт, 4-й лорд-стюард Шотландії став регентом при малолітньому королі Олександрі III.
У період безвладдя, який охопив Шотландію в 1290 році по смерті бездітної королеви Маргарет, Джеймс Стюарт став на бік Роберта Брюса, який зійшов на престол у 1306 році. Його син Волтер, 6-й лорд-стюард Шотландії, брав участь у битві при Баннокберні, перемога в якій забезпечила Шотландії незалежність він Англії. Як визнання його видатних заслуг у 1314 році Волтер одружився з єдиною дочкою короля Маргаритою, яка через два роки народила сина Роберта і померла при пологах.
Сходження в 1329 році на престол шестирічного Давида II стало приводом до початку війни за престол усунутих свого часу Робертом Брюсом претендентів. У неї втрутилась Англія і шотландський король був змушений спочатку переховуватись у Франції, а пізніше попав у полон до англійського короля Едварда III, який також заявив претензії на шотландську корону. Давид II зміг повернутись до Шотландії лише в 1357 році ціною викупу у 100 тисяч марок, які зобов'язався виплатити протягом 10 років.
Прагнучи відновити єдність країни, яку за час його відсутності охопив хаос і фінансова криза, Давид II почав реформи, направлені на централізацію влади. Це викликало невдоволення магнатів на чолі з Робертом Стюартом, який як 7-й лорд-стюард був регентом за відсутності короля. Після оголошення в 1363 році Давидом II наміру домогтись схвалення парламентом рішення передати престол Джону Ґонту, сину Едварда III Плантагенета, щоб не виплачувати викуп, він приєднався до антикоролівської опозиції, був заарештований, але невдовзі примирився з королем, який силою придушив виступ баронів.
З несподіваною смертю 46-літнього Давида II 22 лютого 1371 року, який попри два шлюби не мав дітей, династія Брюсів згасла — на престол зійшов його 55-літній племінник Роберт Стюарт. 26 березня він коронувався в абатстві Скун, давши початок королівській династії, яка правила в Шотландії, Англії, Ірландії та Великобританії протягом наступних чотирьох сторіч.
У своїй зовнішній політиці Роберт II продовжив союз із Францією, яка саме вела Столітню війну з Англією, загроза з боку котрої припинилась лише зі смертю Едварда III в 1377 році, що дало можливість шотландцям за кілька років відновити контроль над більшістю своїх південних територій.
На відміну від свого попередника Роберт II не прагнув домінувати над баронами, намагаючись поширювати вплив шляхом вигідних шлюбів своїх дітей із наймогутнішими з них. Основні зусилля він направив на забезпечення спадкоємництва престолу і 4 квітня 1373 року оприлюднив акт, який визначав правила правонаступництва серед своїх багаточисельних синів від двох дружин і численних коханок.
У 1384 році 68-літній Роберт II практично самоусунувся від справ, доручивши правління Шотландією старшому синові Джону. По смерті батька в 1390 році він зійшов на престол під іменем Роберт III, однак через травму, отриману незадовго до цього, парламентом був усунутий від справ і влада в країні перебувала в руках його брата, Роберта, графа Файфського, котрий залишався регентом і в час правління третього короля з династії Стюартів, Якова I, до своєї смерті в 1420 році.
Коментарі
Дивіться також
• Роберт Брюс — король Шотландії, 1306
• Стюарти на англійському престолі, 1603