У 1084 році правнуки київського князя Ярослава Мудрого Володар та Василько Ростиславичі отримали від великого князя київського Всеволода Ярославича невеликі волості у Верхньому Подністров’ї, виділені зі складу Волині, — Звенигород і Теребовлю. Після смерті у 1092 році їх старшого брата Рюрика, що володів Перемишлем, Володар об'єднав його зі Звенигородом, незважаючи на їх значну географічну відокремленість. У війні 1097—1100 років Ростиславичам спільними зусиллями вдалося відстояти свої володіння спершу від волинського князя Давида Ігоревича, а пізніше — від київського князя Святополка Ізяславича та його угорських союзників.
Завдяки колонізаційним процесам політичний центр Теребовлянського князівства поступово пересувався на південь, де піднеслося економічне та політичне значення Галича, який у 1124 році став центром окремого уділу. По смерті у 1141 році бездітного Ростислава Васильковича воно увійшло спочатку до володінь його брата Ігора, який залишився сидіти в Галичі, а з його смертю того ж таки року — до його племінника Володимирка Володаревича, який невдовзі остаточно об'єднав володіння усіх Ростиславичів у Подністров'ї та Перемишльське князівство в складі Галицької землі.
Незважаючи на поразку в 1144 році від київського князя Всеволода Ольговича та заколот бояр, Володимирку вдалося придушити боярський заколот і зміцнитись достатньо, щоб через два роки відбити другу спробу Всеволода захопити Звенигород, а у наступні роки роширити межі Галицького князівства, зайнявши Шумськ, Тихомль, Вигошів і Гнойницю, міста на Погоринні, граничній території між Київщиною і Волинню, а також Буськ. Його експансія була зупинена у 1152 році, коли під Перемишлем Володимирко зазнав поразки від нового київського князя Ізяслава Мстиславовча, що виступив у союзі з мадярами.
Проте взяте зобов'язання повернути захоплені раніше волинські міста Шумськ, Тихомль і Буськ Володимирко не виконав і по його смерті у 1153 році Ізяслав розпочав другий похід на Галичину вже проти нового галицького князя Ярослава Володимировича (згодом відомого як Осмомисл). Дружина Ізяслава Мстиславича, до якого приєдналися переяславський, волинський, дорогобузький та берестейські князі і військо чорних клобуків вирушило з Володимира і 16 лютого 1154 року підійшло до Теребовля. Скориставшись туманом, його частина переправилась через Серет, де під фортечними мурами міста завдало поразки галичанам, захопивши більшість з них у полон.
Однак залишене по той бік ріки київське військо було розбите, частина союзних дружин втекла з поля бою, що змусило Ізяслава Мстиславовича наступного дня припинити бій і повернутись до Києва, так і не захопивши Теребовль. З його смертю у листопаді того ж року і захопленням київського престолу тестем Ярослава Осмомисла князем ростово-суздальським Юрієм Долгоруким, напади на Галицьке князівство припинились на понад три десятиліття, які стали періодом його найбільшої могутності.
По смерті Ярослава Володимировича у 1187 році почалась війна за галицький престол між його синами, які залучилина свій бік краківського князя Казимира ІІ та угорського короля Белу ІІІ. Міжусобиця завершилась у 1198 році захопленням Галича волинським князем Роман Мстиславичем і занепадом галицької династії Ростиславичів, що брала свій початок від внука Ярослава Мудрого князя-вигнанця Ростислава Володимировича.
Коментарі
Дивіться також
• Розорення Києва Андрієм Боголюбським, 1169
• Помер Мстислав Ізяславич, 1170
• Битва під Торчеськом, 1235
• Завоювання поляками Львова, 1349