У 800 році, коли папа римський Лев III наділив Карла Великого імператорською гідністю, Держава франків охоплювала більшу частину західної та центральної Європи, простягаючись від Атлантичного океану на заході, до Тиси на сході й від Апеннін та Піренеїв на підні до Балтійського моря на півночі. У наступні роки Карл домігся визнання свого титулу з боку Константинополя, який вважав себе законним наступником Риму, провів військово-політичну і адміністративну реформи, які дали можливість централізувати владу на величезній території — країна була розділена на округи на чолі з графами, наділеними адміністративними, фінансовими, судовими та військовими повноваженнями, кордони були зміцнені десятком маркграфств. Практика сеймів, що скликались двічі на рік для обговорення найважливіших державних питань, дала можливість підготувати 65 капітулярій, які стали однією з основ середньовічного права, провести фінансову реформу, запровадивши т. зв. каролінський срібний лівр, що на багато десятиліть став розрахунковою європейською валютою.
Сам людина неписьменна, Карл ініцював багато новацій в галузі освіти і науки, які дали поштовх розвитку літератури, мистецтв, архітектури, юриспруденції, теології, настільки бурхливому, що період правління Карла Великого вже згодом, у XIX столітті, був названий Каролінгським відродженням: Європою повсюдно будувались нові міста, монастирі, проводились іригаційні роботи, в столиці імперії Аахені завершувалось зведення розкішного палацу, декорованого привезеними з Равенни та Риму колонами і оздобленнями, а у влаштованій при дворі школі працювали кращі вчені Європи, навчаючи клір і чиновництво за прикладом давньогрецьких академій «семи вільним мистецтвам» — граматиці, діалектиці, риториці, арифметиці, геометрії, астрономії і гармоніці.
У 804 році Карл переможно закінчив тридцятилітню війну з саксами, у 811 році уклав мир з Данією. Цього року помер його третій син, 19-літній Карл Молодий, спадкоємець престолу, який свого часу в один день з батьком, коли той у Римі був проголошений імператором, був увінчаний королівською короною. Незадовго до цього за присутності численних свідків на чолі з канцлером Аароном Хільдебольдом, єпископом Кьольнським, Карл Великий склав заповіт, яким розділив свої запаси золота, срібла і коштовностей між імперськими містами, єпископствами, а також своїми численними нащадками, від шести дружин і трьох наложниць, внуками і внучками, а також слугами імператорського палацу.
У 813 році, на 45-й рік свого правління, Карл скликав в Аахені збори знаті і 11 вересня призначив своїм співправителем і спадкоємцем сина Людовика. Він сам, без папи римського, одягнув на його голову корону і проголосив імператором і августом. У січні 814 року Карл Великий захворів, імовірно на запалення легенів чи плеврит, і, як пише Ейнгард, придворний історик і сучасник імператора, «помер 28 січня, на сьомий день від часу, як він ліг у ліжко, о дев'ятій годині ранку, після причастя, на сімдесят другий рік свого віку і сорок сьомий рік його правління». Імператор не встиг залишити жодних вказівок щодо своїх похорон і після бальзамування й проведеної Хільдебольдом Кьольнським церемонії того ж дня був похований у палацовій церкві.
Спадкоємець величезної франкської імперії Людовик, за прихильність і щедрість Церкві відомий в історії як Благочестивий, замінив багатьох радників батька привезеними з Аквітанії, де як король правив вже 33 роки. У 816 році він викликав до себе новообраного папу Стефана IV (V), який 5 жовтня у Реймсі урочисто коронував Людовика і його дружину Ірменгарду, привезеними з Риму золотими імператорськими коронами. Останні роки його правління пройшли у війнах із синами, котрі у 843 році розділили величезну спадщину їх діда на Західне і Східне Франкські королівства, які більше ніколи (за виключенням короткого періоду за Карла III Товстого у 881-887 роках), не об'єднувались під однією владою.
В умовах агресивного втручання італійської знаті створена зусиллями батька Карла Великого і неодноразово захищена ним і його сином Папська держава так і не змогла утвердитись як самостійне політичне утворення і через століття знайшла нових покровителів в особі німецьких (східно-франкських) королів-імператорів. 29 грудня 1165 року за наполягання Фрідріха Барбаросси поставлений ним антипапа Пасхалій III канонізував Карла Великого і, хоча Римо-католицька церква офіційно так і не визнала цього акту, в Аахені Карл шанується як святий покровитель міста. У 1215 році внук Барбаросси Фрідріх II Штауфен через два дні після сходження на престол взяв участь у перепохованні останків Карла Великого у розкішному срібному із золотом саркофазі, чим заявив про спадкоємність влади правителів Священної Римської імперії німецької нації від франкських імператорів.
Коментарі
Дивіться також
• Карл Каролінг — король франків, 771
• Карл Великий — імператор Заходу, 800
• Верденський договір, 843
• Римська імперія Оттона Великого, 962