Після ліквідації в 1806 році Священної Римської імперії і завершення Наполеонівських воєн скликаний у Відні конгрес 8 червня 1815 року прийняв рішення про створення Німецького союзу, до якого увійшло 35 держав — одна імперія (Австрійська), п'ять королівств (Пруссія, Саксонія, Баварія, Ганновер, Вюртемберг), герцогства і князівства, а також чотири міста-республіки (Франкфурт, Гамбург, Бремен і Любек). Главою нової держави став імператор Австрії, а правлячим органом — Союзний сейм, в який були делеговані представники від усіх держав-засновниць, які зберігали при цьому суверенітет і власну систему управління.
Під впливом французької Липневої революції 1848 року в німецьких державах посилились ліберальні настрої та націоналістичні рухи, особливо в ненімецьких землях — Польщі, Богемії, Моравії, Угорщині, Хорватії і Данії. Скликаний 18 травня 1849 року у Франкфурті-на-Майні парламент вирішив переглянути принципи об'єднання держави і 28 травня прийняв конституцію, яка гарантувала рівність всіх громадян перед законом, а сама держава перетворювалась на спадкову конституційну монархію. Проти виступили і Пруссія і Австрія, які не могли дійти згоди у шляхах об'єднання німецьких народів, — Австрія не хотіла відмовлятись від своїх ненімецьких володінь, на чому наполягала Пруссія, вважаючи мультинаціональне населення Австрійської імперії загрозою держави.
Протиріччя між Пруссією і Австрією посилились після Датської війни 1864 року, коли герцогства Лауенбург, Шлезвіг і Гольштейн стали їх спільним володінням — не маючи змоги здійснювати ефективне управління географічно віддаленими територіями, і відмови Прусіїї обміняти їх на на прилеглі до Австрії пруські землі, імператор Франц-Йосиф звернувся по допомогу до парламенту. У відповідь на це 8 квітня 1866 року прусський канцлер Отто фон Бісмарк висунув вимогу виключити Австрію з Німецького союзу.
Це привело до семитижневої війни між німецькими державами, в результаті якої 16 квітня 1866 року була прийнята конституція нової держави Північнонімецький союз, в якому навколо Прусії об'єднались всі держави, крім Баварії, Вюртемберга, Бадена, Гессен-Дармштадта, Люксембурга, Ліхтенштейна і Австрії, а його главою в якості федерального президента став прусський король Вільгельм I. Наступного року набула чинності австро-угорська угода між імператором Францем Йосифом I і представниками угорського національного руху, і 15 березня 1867 року було створено Австро-Угорську імперію.
Цей символічний акт завершив об'єднання всіх німецьких земель в єдину національну державу — Німецьку імперію, яка проіснувала до Листопадової революції 1918 року, яка завершилась проголошенням Веймарської республіки. Зазнавши поразки у Першій Світовій війні, Австро-Угорська імперія розпалась на ряд незалежних держав, серед яких власне Австрія втратила значні території, вихід до моря і великі промислові центри; вона була приєднана до Німеччини в 1938 році, після чого була оголошена «однією із земель Німецької імперії» під назвою Остмарк.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Франц Габсбург — перший імператор Австрії, 1804
• Кінець Священної Римської імперії, 1806
• Рейнський союз німецьких монархій, 1806
• Друга Французька імперія, 1852
• Королівство Італія, 1861
• Отто фон Бісмарк — прем'єр-міністр Пруссії, 1862
• Проголошення Австро-Угорської імперії, 1867
• Франко-прусська війна, 1870
• Вільгельм II — останній кайзер Німецької імперіїа, 1888
• Об'єднання Німеччини, 1990