Після поразки Англії в Столітній війні, коли вона втратила практично всі свої землі у Франції, а економічний стан країни був складний, проти короля Генріха VI і його дружини Маргарити Анжуйської сформувалась опозиція, яку очолив його чотириюрідний брат Річард Йоркський. У березні 1454 року він став регентом при Генріхові VI, який вже півтора року перебував у стані безпам'ятства і недієздатності, однак, через рік Маргарита Анжуйська домоглась відсторонення Річарда.
Протистояння між ними перейшло у відкриту війну 22 травня 1455 року, коли йоркісти у битві біля Сент-Олбансі (поблизу Лондона) розбили королівські війська, захопивши в полон Генріха VI. Парламент оголосив Річарда Йорка протектором Англії. Здобувши швидку перемогу, він заявив свої претензії на престол, підставою для яких було те, що і Генріх і Річард були праправнуками короля Едуарда III Плантагенета, а рід Ланкастерів утвердився як королівський шляхом заколоту, коли в 1399 році Генріх Болінгброк, герцог Ланкастерський, скинув Річарда II, останнього з Плантагенетів.
В 1460 році парламент оголосив Річарда Йоркського спадкоємцем Генріха VI, проте він цього ж року загинув у бою біля Вейквілда проти військ Маргарити Анжуйської і наступного року королем став його син Едуард IV.
Після ряду наступних перемог Йорків Маргарита була змушена рятуватись втечею у Францію. Військові дії поновились лише в 1470-у, коли Ланкастерів підтримали герцог Кларенс (молодший брат Едуарда IV) і граф Ворвік. Їм вдалось повернути на престол Генріха VI, який весь цей час перебував у тюрмі в Тауері. Однак наступного року герцог Кларенс знов перейшов на бік свого брата, і Йорки здобули перемоги у ряді битв, в яких загинув єдиний син Генріха VI. Цього ж, 1471 року, в Тауері був убитий і сам Генріх VI, що стало кінцем династії Ланкастерів.
Після смерті Едуарда IV в 1483 році королем Англії став його син Едуард V, проте королівська рада оголосила його незаконнонародженим і престол посів Річард Глостер, брат Едуарда IV. Через два роки проти партії Йорків виступив Генріх Тюдор, герцог Річмонд, ще один праправнук Едуарда III (і внук Джона Гонта, засновника династії Ланкастерів). 22 серпня 1485 року він при підтримці війська з французьких та валійських найманців розбив війська Річарда III у битві біля Босворта, в якій сам король загинув. Генріх був проголошений королем на полі бою і після прибуття до Лондона був затверджений на престолі парламенською постановою, ставши другим після Вільгельма I королем Англії, який здобув престол по праву завоювання, а не наслідування.
18 січня 1486 року задля примирення родів Генріх VII Тюдор одружився на дочці Едуарда IV Єлизаветі Йоркській, а в якості емблеми нової династії обрав троянду, яка суміщала елементи як червоної (Ланккастери), так і білої (Йорки) троянд. Його 24-літнє правління виявилось одним із найспокійніших в історії Англії. Він видав свою дочку заміж за короля Шотландії Якова IV, завдяки чому його праправнук Яків VI Стюарт об'єднав корони Англії і Шотландії; син Генріха VII король Генріх VIII став ініціатором розриву Англії з католицькою церквою.
Коментарі
Дивіться також
• Коронація Генріха V Ланкастера, 1413
• Битва при Вейкфілді, 1460
• Битва при Мортімер-Крос, 1461
• Друга битва при Сент-Олбансі, 1461
• Сходження на престол Річарда ІІІ Йорка, 1483
• Босвортcька битва, 1485
• Коронація Генріха VII Тюдора, 1485
• Стюарти на англійському престолі, 1603