Після проголошення амбітних проектів першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років виникла потреба оновлення радянського конституційного законодавства, відображення у ньому вже наявних досягнень. У 1962 році Верховна рада СРСР створила відповідну комісію, робота якої з перервами тривала до 1977 року, коли 7 жовтня було ухвалено конституцію Радянського Союзу. Вона стала певним кроком у демократизації країни, розширюючи права громадян та гарантуючи низку демократичних свобод — совісті, слова, зборів, мітингів тощо. Водночас її 6-а стаття запроваджувала однопартійний політичний лад, визначаючи КПРС "керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій". Конституція стверджувала, що в країні побудованр "розвинене соціалістичне суспільство" і стала основою для конституцій союзних республік, ухвалених у квітні 1978 року. При цьому запроваджувався примат загальносоюзної конституції над республіканськими.
Комісію з розробки основного закону Української РСР очолив перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький. Ухвалення Конституції, яка складалася з преамбули та 171 статті, об'єднаних у 10 розділів, відбулося 20 квітня 1978 року на позачерговій сьомій сесії Верховної ради Української РСР дев'ятого скликання.
Офіційно УРСР була "суверенною радянською соціалістичною державою", яка заради щасливого комуністичного майбутнього у результаті вільного самовизначення на засадах рівноправності разом з іншими 14 національними республіками об'єдналась у Союз Радянських Соціалістичних Республік, поступаючись при цьому частиною суверенітету. Попри конституційні застереження про можливість вільного виходу з СРСР, реальний механізм цього процесу розроблений не був, а самі висловлювання про незалежність розглядалися як націоналізм та зазіхання на основи конституційного устрою СРСР. Дійсна влада в республіці перебувала у руках Компартії, чия виняткова роль була закріплена у 6-ій статті Конституції.
Найвищу владу в республіці уособлювала Верховна рада у складі 650 народних депутатів, які обирались раз на 5 років і отримували гарантії недоторканості. У перервах між її сесіями, що скликалися двічі на рік, функції законодавчого органу виконувала президія Верховної ради на чолі з головою. Лише з травня 1990 року тривалість сесії Верховної ради збільшилася з 1-2 до 60 днів, що надало її роботі справжніх парламентських ознак.
Виконавчу владу в республіці здійснювала Рада міністрів, яка керувала системою союзно-республіканських та республіканських міністерств, відомств та комітетів. Місцеві ради народних депутатів та їхні виконавчі комітети складали місцеві органи державної влади та управління. Найвищим судовим органом був Верховний суд УРСР, що обирався парламентом.
Досить докладно у Конституції був представлений соціальний устрій УРСР, основу якого складав "непорушний союз робітників, селян та інтелігенції". Держава гарантувала право на працю та її оплату, обмежувала тривалість робочого тижня 41 годиною, декларувала прагнення витіснити фізичну працю розумовою тощо. Проголошуючи принцип "від кожного — за здібностями, кожному — за працею", радянська держава водночас залишала за собою контроль за працею і споживанням, караючи за уникання суспільно-корисної праці та проживання на "нетрудові доходи". Згідно комуністичної ідеології Конституцією УРСР проголошувалися наміри стерти класові відмінності, турбота держави щодо розширення можливостей застосування громадянами своїх здібностей та усебічного гармонійного розвитку.
За ширмою показового демократизму Конституції насправді ховалося ідеологічна монополія Компартії, всевладдя КДБ, наявність цензури та політичних переслідувань, утиски віруючих, обмеження свободи пересування. Свобода творчості обмежувалася рамками соцреалізму. Так, за виготовлення, зберігання та поширення літератури "з метою підриву та ослаблення радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад" у 1980 році був арештований, а згодом — засуджений, поет Василь Стус.
Конституція УРСР 1978 року стала четвертим основним правовим документом республіки після конституцій 1919, 1929 та 1937 років.
Після ухвалення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України, що запроваджувала недоторканість території республіки, поділ влади на три гілки, рівність громадян перед законом тощо, конституційний лад змінився і 24 жовтня 1990 року Верховна рада УРСР утворила відповідну комісію для розробки концепції нової конституції. Тривалий і бурхливий процес підготовки, обговорення та ухвалення нового основного закону завершився 28 червня 1996 року прийняттям нової Конституції України.
Коментарі
Дивіться також
• Тимчасовий робітниче-селянський уряд України, 1918
• Перша конституція радянської України, 1919
• Визнання Росією незалежності УСРР, 1920
• Перенесення столиці УСРР в Київ, 1934
• «Сталінська» Конституція УРСР, 1937
• Ліквідація однопартійної системи, 1990
• Проголошення незалежності України, 1991