Після проголошення незалежності Венесуели від Іспанії в 1811 році 26-річний Сімон Болівар став членом делегації, відправленої до Великої Британії у пошуках політичної і фінансової підтримки. Місія виявилася безрезультатною і через два роки республіканська влада у Венесуелі була повалена. Болівар приєднався до армії Нової Гранади, з якою протягом червня-серпня 1813 року здобув ряд перемог і в серпні зайняв Каракас. Муніципалітет міста проголосив його Визволителем Венесуели й наділив диктаторськими повноваженнями. Але Друга Венесуельська республіка протрималась недового — через рік Іспанія відновила тут своє панування.
Болівар емігрував на Ямайку, в 1816 році знову висадився у Венесуелі і за два роки із армією добровольців захопив її східну частину. У травні 1819-го із загоном у 3400 чоловік він перейшов Анди, вступив у Нову Гранаду і 7 серпня 1819 року розбив іспанську армію у битві біля Бояка. Захопивши Боготу, Болівар змістив віце-короля Нової Іспанії і оголосив про звільнення Нової Гранади.
17 грудня 1819 року конгрес у місті Агностура, який з лютого працював над законодавством нової держави, оголосив Сімона Болівара президентом Колумбії. Він продовжив наступ на іспанські володіння — 24 червня 1821 року після перемоги у битві біля Карабобо повністю звільнив Венусуелу, а 16 червня 1822-го зайняв Кіто. Під владою Колумбії опинилась територія, яка включала сучасні власне Колумбію, Панаму, Венесуелу, Еквадор, північ Перу і пінічний схід Бразилії. У лютому 1824 року парламент Перу проголосив Болівара диктатором, передавши йому всі адміністративні і воєнні повноваження, а в серпні 1825 року — пожиттєвим президентом Болівії (Верхнього Перу).
22 червня 1826 року Сімон Болівар скликав у Панамі конгрес представників всіх звільнених південноамериканських держав, де виклав ідею створення Південних Сполучених Штатів, куди крім Колумбіїї і Болівії мали увійти також Перу і Чилі. Проте ідея не знайшла підтримки, а Болівар був звинувачений у бонапартизмі і бажанні створити власну імперію. Болівія позбавила його титулу пожиттєвого президента, а ще через три роки зі складу Колумбії вийшла Венесуела. Розуміючи, що він втрачає владу і його ідея не буде втілена, на початку 1830 року Сімон Болівар пішов у відставку і 17 грудня того ж року у віці 47 років помер від туберкульозу.
У 1831 році федерація остаточно розпалась і в 1863-у Нова Гранада змінила свою назву на Колумбія; ще через сорок років з її складу вийшла Панама, прийнявши це рішення в обмін на передачу їй прав на будівництво і експлуатацію Панамського каналу.
У 2008 році президент Венесуели Уго Чавез створив спеціальну комісію, яка мала розслідувати обставини смерті Сімона Болівара, і котра прийшла до висновку, що підозри в його отруєнні безпідставні. Останки Болівара були урочисто перепоховані у 2010-у разом із символічними останками його коханої жінки Мануели Саєнс, яка з 1822 року була його соратницею і в 1828 році врятувала йому життя.
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність Аргентини, 1816
• Незалежність Мексики, 1821
• Незалежність Еквадору, 1822
• Правила життя Сімона Болівара
• Незалежність Нижнього Перу, 1824
• Відділення Панами від Колумбії, 1903
