Осман ІІІ — 25-й султан Османської імперії
ОсобистостіОлександра Шутко
Після раптової смерті Махмуда І 13 грудня 1754 року на османський престол зійшов його зведений брат 55-річний Осман ІІІ, син Мустафи ІІ та наложниці-українки Шехсувар. Неповні три роки свого правління психічно й фізично травмований півстолітньою ізоляцією султан провів у меркантильних двірцевих інтригах.На обкладинці: Султан Осман ІІІ на мініатюрі вірменського художника Рафаеля з ілюмінованої «Генеалогії султанів», бл. 1757 року © Бібліотека палацу Топкапи, Стамбул
16339
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

За майже чверть століття при владі султан Махмуд І намагався реформувати яничарський корпус, вів війни з Іраном, Росією та Австрією, в результаті яких зміг повернути втрачені за укладеним з росіянами 1718 року Белградським договором Північну Сербію та Малу Валахію, але не втримав Азов і завойовані османами в 1720-х роках перські території.

У 1748 році Махмуд І почав будівництво імперського значення мечеті, яка пізніше отримала назву Нуруосманіє, проте не дожив рік до його завершення, — повертаючись 13 грудня 1754 року до палацу із п'ятничної молитви, у 58-річного султана зупинилось серце, він упав із коня і не підвівся. Спадкоємцем на престолі імперії став його зведений брат Осман ІІІ, рішенням якого Махмуд І був похований поруч з батьком у гробниці його прабабці султани-українки валіде Хатідже Турхан, розміщеній на території її благодійного комплексу — Нової мечеті.

У 1617 році османи змінили діючий з часів Мехмеда ІІ Фатіха порядок престолонаслідування, за яким султан під час сходження на трон мав стратити своїх братів. Відповідно до нового закону, престол почали передавати не від батька до сина, а до старшого у роду чоловіка по чоловічій лінії. Відтак страту престолонаступників замінили на утримання у «золотій клітці»: брати монарха були ізольовані від зовнішнього світу, спілкувалися лише з євнухами, наставниками і наложницями з видаленими яєчниками або маткою, адже були позбавлені права мати дітей за правлячого султана — якщо якась із жінок все ж вагітніла, її одразу ж топили у морі

Осман ІІІ зійшов на трон у 55 років. До цього він півстоліття провів у «золотій клітці» — темному й вологому приміщенні внутрішнього дворику султанського палацу Топкапи, де за правлячого султана утримували спадкоємців престолу. Чотирирічним його розлучили з матір'ю Шехсувар, яка, овдовівши 29 грудня 1703 року, разом із іншими жінками покійного султана Мустафи ІІ переїхала до Старого палацу, куди з другої половини XVI століття відправляли дружин померлих правителів Османської імперії. Звідти вона 70-річною (точна дата народження невідома) з урочистою процесією переїхала до палацу Топкапи. Щоби побачити жінку, яка на старості років стала валіде правлячого султана, під час переїзду Шехсувар зі Старого палацу у закритому паланкіні на вулиці Стамбула висипала велика кількість людей. Вони прагнули її привітати з отриманням свободи після довгих років очікування і трону для звільненого із «золотої клітки» сина.

За свідченнями українського сходознавця Агатангела Кримського та турецьких істориків Ісмаїла Хамі Данішменда й Ахмеда Шімшіргіля, Шехсувар була українкою на ім'я, імовірно, Марія. Ставши улюбленицею Мустафи ІІ, 2 січня 1599 року вона народила йому сина Османа, а згодом — доньку Еметуллах (у перекладі — «рабиня Аллаха»), яка 1720 року вийшла заміж за намісника Боснії — пашу Сірке Османа. Подейкують, що Шесувар-султан була дуже набожною жінкою й щовечора перед сном півтори тисячі разів читала невеличку суру з Корану «Аль-Іхляс» («Чистота»), адже пророк Магомет сказав: «Хто щиросердно прочитає цю суру, того Всевишній захистить від вогняної геєни Пекла». Шесувар відома також тим, що найкоротший термін (менше двох років) носила титул валіде

Життя в ізоляції позначилося на психічному та фізичному здоров'ї султана, якого не мала права відвідувати навіть матір, а його спілкування 51 рік обмежувалось лише євнухами, наставником та 19-ма безплідними наложницями. Осман ІІІ не любив музику й музик, яких виставив зі свого палацу. Зневажав він і жінок та уникав їх товариства, що пояснювалось його похилим віком та втратою статевого потягу: «Чоловічі можливості шановного султана Османа були дещо млявими в утворенні соку родючості», — констатував лікар, який його оглядав. Тож султан, хоч і мав чотирьох улюблених наложниць, все ж батьком не став.

За 2 роки, 10 місяців і 18 днів свого правління Осман ІІІ запам'ятався надмірною любов'ю до розкошів, особливо соболиного хутра, вбивством свого значно молодшого двоюрідного брата Мехмеда (сина Ахмеда ІІІ) і зміною семи великих візирів, майно яких султан конфісковував. За одного з них — Хекімоглу Алі-пашу — заступилася матір Османа ІІІ, валіде Шехсувар, врятувавши його від страти. В останні роки життя вона дуже хворіла, і 29 квітня 1756 року «її душа, ніби пташка, вилетіла з клітки», як зазначали на її похоронах стамбульці. Спочиває Шехсувар-султан у мавзолеї на території кафедральної мечеті Нуруосманіє, будівництво якої рік перед тим завершив її син.

Осман ІІІ пережив матір ненадовго — вночі 30 жовтня 1757 року він помер від раку. Сподівання також бути похованим у мечеті Нуруосманіє виявились марними, і за рішенням його наступника, двоюрідного брата Мустафи ІІІ, якого Осман ІІІ так і не зміг отруїти, свій останній прихисток він знайшов поряд зі своїм попередником Махмудом І у мавзолеї валіде Хатідже Турхан, що на території Нової мечеті.

Новий рекорд Малкольма Кембелла
Особистості
Новий рекорд Малкольма Кембелла
Друк 3
Олександра Шутко спеціально для © «Цей день в історії», 6 грудня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Олександра Шутко — кандидат мистецтвознавства, автор досліджень «Роксолана: міфи та реалії», «Листи Роксолани: любов та дипломатія» та роману «Хатідже Турхан».

Коментарі

Головні події 13 грудня

Початок експедиції Френсіса Дрейка

1577
#ЦейДень

Все про 13 грудня

Події, факти, персоналії

Відкриття Нової Зеландії

1642

Різанина в Нанкіні

1937

Воєнний стан у Польщі

1981

«Золотий м'яч» Андрія Шевченка

2004