У 1696 році узбережжя сучасної Кенії стало володінням Оманського султанату коли імам Саїф з династії Ібадів розбив португальців поблизу Момбаси і захопив частину африканського узбережжя та прилеглих островів. У 1837 році імам Саїд виділив свої африканські володіння в окремий султанат зі столицею в Занзібарі, а ще через 20 років Оман розпався на дві держави. У другій половині XIX століття Африка стала інтенсивно колонізуватись європейськими державами і в 1880 році правитель Занзібару був змушений укласти договір, за яким сучасна материкова частина Танзанії, Руанди і Бурунді стали протекторатом Німеччини, а власне Занзібар, прибережна смуга міста Дар-ес-Салама та Кенія — Великобританії. Через десять років цей розподіл був закріплений німецько-британським Гельголандським договором.
До кінця XIX століття британці розпочали інтенсивне освоєння своїх африканських колоній, збудували 900-кілометрову залізницю від Момбаси до озера Вікторія, а Імперська британська східно-африканська компанія, яка управляла британськими володіннями в Східній Африці, перенесла свій адміністративний центр вглиб континенту до міста Найробі, яке у 1905 році стало столицею протекторату Британська Східна Африка. До кінця 1930-х років тут проживало близько 30 тисяч білих фермерів, які мали великі земельні володіння, де займались, в основному, вирощуванням кави і чаю. Ще однією групою колонізаторів було кілька десятків тисяч переселенці з Індії, які працювали на будівництвах і залізницях. Вглибині Кенії проживало більше мільйона аборигенів, котрі не мали ніяких земельних володінь в європейському розумінні цього слова і були змушені заробляти працею на плантаціях європейців.
Несправедливий розподіл землі, що породжував дискримінацію у політичних і громадянських правах корінного населення Кенії, привів до появи у 1940-х роках підпільної організації «За землю и свободу», яка здійснювала напади на білих поселенців, місцевих адміністраторів, вчиняла підпали та диверсії, а в 1952 році підняла повстання народності кікуйу, що тривало понад чотири роки і було придушене в ході каральних операцій. Незважаючи на те, що повстання Мау-мау було жорстоко придушене і привело до загибелі від 130 до 300 тисяч корінних африканців, у 1954 році місцева колоніальна адміністрація розпочала земельну реформу, яка надавала корінним кенійцям право створювати сімейні ферми та володіти землею.

Рівно через рік, 12 грудня 1964 року, Кенія була проголошена республікою, а Джомо Кеньата став її першим президентом. Він зумів примирити ворогуючі етнічні еліти, придушити радикальну опозицію, сформував однопартійну систему, яка діяла наступні 30 років, і в 1974 році став пожиттєвим президентом Кенії, яким залишався до своєї смерті в 1978 році.

Коментарі
Дивіться також
• Переворот на Гаваях, 1893
• Найкоротша в історії війна, 1896
• Друга англо-бурська війна, 1899
• Незалежність Південної Африки, 1961
• Незалежність Сінгапуру, 1965
• Незалежність Цейлону, 1972
