Петро Шелест — перший секретар ЦК КПУ
location_on
Київ, УРСР
ОсобистостіВіктор Крупина
2 липня 1963 року на пленумі ЦК КПУ Петра Шелеста обрано першим секретарем республіканської партійної організації замість Миколи Підгорного, який отримав підвищення до секретаря ЦК КПРС. Попри автономістські прагнення і патріотичний світогляд Шелест діяв цілком в традиціях радянської політики, що, однак, не вберегло його від заміни в 1972 році на більш лояльного Москві Володимира Щербицького.На обкладинці: Петро Шелест, 1960-і роки
35025
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Петро Юхимович Шелест народився 14 (01) лютого 1908 року у с. Андріївка (нині смт. Харківської обл.). Працювати почав вже з 15-літнього віку, спочатку на залізничній станції, згодом на Харківському паровозоремонтному заводі, а після вступу в 1928 році до лав КП(б)У роботу на інженерних посадах іноді поєднував з партійною.

Перший відповідальний пост Шелест займав у 1940-1941 роках, коли був секретарем Харківського міськкому КП(б)У з оборонної промисловості, пізніше, до перемоги над Німеччиною, працював завідувачем відділу оборонної промисловості Челябінського обкому ВКП(б), після війни повернувся до роботи на заводах оборонного профілю. Проявлені менеджерські здібності сприяли його обранню другим секретарем Київського міськкому КПУ у лютому 1954 року, відколи й розпочалася суто партійна кар'єра Шелеста. Згодом він займав відповідальні посади в столичному обкомі, а в лютому 1957 року очолив його.

«...«жереб» впав на мене, яка причина була цьому — я сам не можу дати відповіді. Багато хто із членів Президії мене мало знав, та і з ними я мало стикався по роботі і знав їх особисто» — Запис Петра Шелеста у щоденнику, 26 червня 1963 року

У грудні 1957 року неформальний голова «харківського клану» Микола Підгорний став першим секретарем ЦК КПУ і після підвищення до секретаря ЦК КПРС 26 червня 1963 року у Москві представив кандидатів на вакантну вищу партійну посаду в УРСР. З-поміж другого секретаря ЦК КПУ Івана Казанця, першого секретаря Харківського промислового обкому КПУ Миколи Соболя, першого секретаря Донецького промислового обкому КПУ Олександра Ляшка і Петра Шелеста вибір Микити Хрущова та президії ЦК КПРС зупинився саме на останньому.

«Я обраний першим секретарем. Це великий день у моєму житті. Мені виявили велику довіру, це найвища честь — довіра політична і партійна. Я, колишній наймит, робітник, вихованець комсомолу, партії, висунутий на такий високий пост. Я всім завдячую комсомолу, партії, народу» — Запис Петра Шелеста у щоденнику, 2 липня 1963 року

2 липня 1963 року на пленумі ЦК КПУ в Києві відбулося формальне голосування і Петра Шелеста обрали першим секретарем Компартії України. Попри доволі конструктивні ділові стосунки з Хрущовим, вже через півроку він опинився у таборі змовників на чолі з Леонідом Брежнєвим, Миколою Підгорним та Олександром Шелепіним, які вели закулісну роботу і в жовтні 1964 року домоглись відсторонення Хрущова від влади.

Відстоюючи економічні інтереси республіки Шелест не раз конфліктував з Москвою з приводу надання Україні більшої економічної самостійності. Він був прихильником ширшого використання української мови в освіті, намагався захищати деяких письменників-шестидесятників, підтримував культурницькі ініціативи на кшалт створення заповідника на острові Хортиця у Запоріжжі та музею Пирогово у Києві тощо. Водночас як переконаний комуніст, Шелест не спиняв арешти дисидентів 1965 і 1972 років, виступав за силове придушення «Празької весни», протидіяв поверненню кримських татар на історичну батьківщину.

Теплі стосунки з новим кремлівським керівництво тривали недовго, охолоджуючись у міру опанування Брежнєвим ситуації — автономістські прагнення та незалежний стиль керівництва Шелеста дисонували з брежнєвською політикою цілковитої лояльності, яку демонстрував голова Ради міністрів УРСР Володимир Щербицький. Наслідком напружених особистих відносин з ним стало усунення Шелеста — 19 травня 1972 року його кулуарно умовили на переїзд до Москви «на підвищення» заступником голови Ради міністрів СРСР, а через рік вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС «за станом здоров'я» і відправили на пенсію.

Петру Шелесту не дали можливості повернутись на Україну і він помер у Москві 22 січня 1996 року у віці 88 років, проте 13 червня того ж року згідно із заповітом був перепохований у Києві на Байковому цвинтарі. По собі він залишив спогади, емоційність та відвертість яких показує всю складність його становища, коли після відставки почалося цькування за «націоналізм» опублікованої в 1970 році книги «Україно наша Радянська».


ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Друк 10
Віктор Крупина спеціально для © «Цей день в історії», 1 липня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 2 липня

Політ першого дирижабля

1900
#ЦейДень

Все про 2 липня

Події, факти, персоналії

Загибель Амелії Ерхарт

1937

Самогубство Ернеста Хемінгуея

1961

Володимир Кличко — абсолютний чемпіон світу

2011