Кадровий партапаратник, який пройшов усі щаблі комуністичної ієрархії від провінційного райкому КПРС до голови Московський міському партії, Борис Єльцин зробив стрімку кар'єру політика в кінці 1980-х на критиці тодішнього генерального секретаря КПРС Михайла Горбачова, під управлінням якого СРСР перебував у глибокій економічній і політичній кризі. На хвилі протестних настроїв в травні 1990 року Борис Єльцин став Головою Верховної Ради РРФСР, яка під його головуванням прийняла Декларацію про державний суверенітет, і, вийшовши в липні того ж року з Компартії, 12 червня 1991 року отримав підтримку 45,5 мільйонів виборців і став першим президентом Росії.
У серпні 1991 року завдяки своєму високому аторитету Єльцин за три дні зумів подолати компартійний путч, лідери якого заарештували в Криму Михайла Горбачова, і таємно від нього провести переговори з головами Верховних Рад України Леонідом Кравчуком і Білорусі Станіславом Шушкевичем, котрі завершились підписанням в грудні 1991 року Біловезьких угод і розпадом Радянського Союзу.
Складна еономічна ситуація в Росії на початку 1990-х привела до численних конфліктів Єльцина як з опозицією, так і з колишніми соратниками, і у 1993 році, після спроби змістити його з посади президента, політична криза переросла у збройне протистояння — 3 жовтня Єльцин ввів у країні надзвичайний стан і віддав наказ про штурм будинку парламенту, після чого розпустив Верховну Раду і Конституційний суд, зосередивши в руках всю повноту влади — прийнята наступного року конституція значно звузила повноваження парламенту на користь президента.
У 1996 році, незважаючи на значно втрачену популярність і фактично програну Першу Чеченську війну, Єльцин був удруге обраний на пост президента Росії. Проте його поганий стан здоров'я не дозволяв повноцінно керувати державою і у серпні 1998 року, після фінансової кризи, яка значно підірвала економіку Росії і вчетверо обезцінила російську грошову одиницю, більшість депутатів Державної думи закликали Єльцина добровільно піти з поста президента.
Того ж дня о 12-й годині по російському телебаченню було передано запис звернення Єльцина, в якому він заявив про свою відставку з поста президента Росії, пояснив, що йде «не по стану здоров'я, а по сукупності всіх проблем», призначив Володимира Путіна виконуючим обов'язки президента і попросив у російського народу вибачення за те, що багато його надій не зміг втілити. Того ж дня Путін підписав указ про захист Бориса Єльцина від судового переслідування і збереженням за ним і його сім'єю значних пільг та привілеїв.
5 квітня 2000 року 69-літній Єльцин офіційно став пенсіонером, згодом заснував благодійний фонд, брав досить активну участь в офіційних і неофіційних заходах державного значення, але з 2006 року перестав перестав з'являтись на публіці. Помер Борис Єльцин 23 квітня 2007 року від серцево-судинної недостатності, ускладненої простудою, і 25 квітня був похований у Москві на Новодівичевому кладовищі з відповідними державними і воєнними почестями, хоча патріарх Московський Алексій II не брав участі ні у відспівуванні, ні у похоронах першого президента Росії.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Серпневий путч, 1991
• Леонід Кравчук — перший Президент України, 1991
• Біловезька угода, 1991
• Перша Чеченська війна, 1994
• Другий термін президета Єльцина, 1996
• Російський дефолт, 1998
• Друга Чеченська війна, 1999