Конфлікт за домінування в Східній Азії в кінці XIX століття переріс у Першу Японсько-китайську війну, в ході якої імперія Цін зазнала поразки і була змушена визнати японський протекторат над Кореєю і островом Формоза (нині — Тайвань). Ослаблена контрибуцією і зовнішньою агресією, вона була повалена в ході Синхайської революції, проте заснована в 1912 році Китайська республіка не змогла втримати контроль над усією територією держави і фактично розпалась на кілька регіональних утворень, котрі воювали не лише з центральним урядом, але й між собою.
Користуючись тривалим громадянським протистоянням, в 1931 році Японія окупувала Маньчжурію, де була створена маріонеткова держава, і, просуваючись вглиб континенту, до 1933 року захопила великі території у Внутрішній Монголії та на підступах до Пекіну. До 1935 року центральний уряд практично втратив контроль над Північним Китаєм, де за підтримки місцевих воєнначальників Японія створила лояльні до себе квазідержавні утворення Автономна рада Східного Хебею і Політична рада Хебей-Чахар. Однак коли після збройного інциденту 7 липня 1937 року на околиці Пекіну китайсько-японські стосунки знову загострились, збройні підрозділи Східного Хебею вчинили заколот у містечку Тунджоу, де китайцями були спалені і вбиті кілька десятків мирних японських громадян.
Цей інцидент був використаний гоміньданівським урядом Китаю як привід до повномасштабної війни, відомої як Друга Японсько-китайська, і 13 серпня він завдав удару по т. зв. Шанхайському міжнародному поселенню, яке з 1842 року перебувало під міжнародним управлінням, де в результаті авіанальоту загинуло близько 3 тисяч мирних жителів. Спроба китайців за рахунок значної чисельної переваги захопити весь Шанхай не вдалась і стала початком масштабної тримісячної битви, на останньому етапі якої в ній брало участь майже мільйон чоловік. Вона закінчилась поразкою гоміньданівських військ, які 9 листопада були змушені відступити на Захід для захисту столиці міста Накін.
Однак, втративши під час Битви за Шанхай значну частину своїх кращих військ і розуміючи безперспективність захисту Нанкіну, за пропозицією німецьких радників 1 грудня Чан Кай-ши вивів з міста більшу частину армії, залишивши його оборону на 100-тисячний гарнізон на чолі з генералом Тан Шенджі. Цього ж дня мер міста Ма Чаочун наказав всім громадянам Китаю, що залишилися в Нанкіні, переїхати в «зону безпеки», створену ще 22 листопада 15-а бізнесменами із Західної Європи і Америки на чолі з торговим представником фірми Siemens членом нацистської партії німцем Йоном Рабе.
Розбивши китайську оборону на підступах до міста, 9 грудня японці вийшли на околиці Нанкіна, який зайняли в ніч з 12 на 13 грудня 1937 року. Більшість китайських військових були полишені Тано Шенджі напризволяще (незважаючи на клятву битись до кінця, він з найближчим оточенням вирвався з оточеного Нанкіна напередодні остаточного штурму) і, рятуючись, переодяглись у цивільний одяг. Для їх пошуку японці проводили масові рейди, під час яких без суду і слідства страчували не лише знайдених китайських солдатів і офіцерів, але й цивільних, більшість з яких були розстріляні, їх тіла спалені або скинуті у Янцзи.
Основна фаза позасудових страт, яка здійснювалась на підставі рішення імператора Хірохіто від 5 серпня 1937 року про зняття обмеженнь, які накладались діючими міжнародними законами на правила поводження з китайських військовополоненими, і з мовчазної згоди командувача японськими військами в Китаї принца Ясухіко і генерала Іване Мацуї, який безпосередньо керував взяттям Нанкіна. Вони тривали до середини січня 1938 року, коли були створені міські органи управління з місцевих колаборанів. За цей час за даними Міжнародного трибуналу по Далекому Сходу загальна кількість убитих цивільних осіб та військовополонених становила понад 200 тисяч чоловік, включаючи літніх людей, дітей і жінок, 20 тисяч з яких були згвалтовані.
За даними Нанкінського трибуналу з військових злочинів, заснованого в 1946 році урядом Чан Кайши для суду над чотирма офіцерами імператорської армії Японії (включаючи двох, які заради парі мечем обезголовили понад 100 чоловік), в Нанкінській різанині загинуло більше 300 тисяч чоловік. Ця кількість оскаржується японськими істориками, які, спираючись на тогочасну населеність Нанкіну, вважають китайські і міжнародні дані значно завищеними, однак погоджуються, що їх було понад 40 тисяч чоловік.
Зусиллями Міжнародного комітету Йона Рабе в створеній ним «зоні безпеки», яка діяла до травня 1938 року, знайшли захист від 200 до 250 тисяч цивільних, а наданий ними міжнародний розголос військовим злочинам японської армії змусив відкликати принца Ясухіко на батьківщину і відсторонити його від військового командування до кінця Другої Світової війни. Після капітуляції Японії він разом з імператором Хірохіто попав під міжнародне розслідування щодо причетності до японських воєнних злочинів у Нанкіні, проте рішенням Головнокандуючого союзними окупаційними військами генерала Дугласа Маркартура вони отримали імунітет від переслідування і уникли участі в Токійському трибуналі.
Йон Рабе, який завдяки громадянству, статусу члена нацистської партії та дії німецько-японського двостороннього антикомуніттерського пакту зумів налагодити безперебійне постачання зони безпеки продовольством та питною водою і не залишав її, оскільки від його присутності залежало життя тисяч людей, повернувся до Німеччини весною 1938 року. Використовуючи власні фото- та кінодокументи про різанину в Нанкіні, він розпочав широку інформаційну кампанію про злочини японців. Після написаня листа Адольфу Гітлеру з проханням використати свій вплив, щоб переконати японців припинити будь-яке насильство щодо цивільного населення в Китаї Рабе був заарештований гестапо, проте невдовзі звільнений і продовжив роботу на компанію Siemens у Берліні.
По закінченню війни Йон Рабе був заарештований спочатку НКВС, а потім британською воєнною поліцією, як член нацистської партії окупаційною адміністрацією був позбавлений права на роботу і проживав у великій скруті на допомогу, яку йому надсилали з мерії Нанкіна на знак подяки за його роль у порятунку жителів міста. Після приходу до влади в Китаї комуністів допомога припинилась і в 1950 році 68-річний Йон Рабе помер від інсульту. У 1997 році його надгробна плита була перенесена з Берліна до Нанкіна, де у 2006 році в його колишньому домі, в якому він особисто дав прихисток більше 600 людям, був відкритий меморіальний музей.
НАЙГІРШИЙ РІК В ІСТОРІЇ?
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність Маньчжурії, 1932
• Битва на ріці Халкін-Гол, 1939
• Катинська трагедія, 1940
• Корюківські розстріли, 1943
• Капітуляція Японії, 1945
• Міжнародний трибунал для Далекого Сходу, 1948