Колишній осавул Павла Тетері Петро Дорошенко був обраний гетьманом Правобережжя 10 жовтня 1665 року на раді старшин у Чигирині після страти у Варшаві Степана Опари і розстрілу ще одного ватажка антипольського повстання Павла Дрозденка. Втративши довіру як до Речі Посполитої, так і до Московського царства, які за Андрусівським перемир'ям розділили Україну, Дорошенко уклав військовий союз із Кримським ханством і у вересні 1667 року на чолі об'єднаної армії розпочав похід на Галичину, однак не зміг взяти Підгайці (нині — Тернопільська область) і був змушений визнати зверхність Речі Посполитої, уклавши 19 жовтня 1667 року з королем Яном Собеським відповідну угоду від імені усього війська Запорозького.
Примирившись із лівобережним гетьманом Іваном Брюховецьким, який після Андрусова домігся вигнання всіх московських військ, Дорошенко зажадав від нього зречення булави заради об'єднання України, і, отримавши відмову, влітку 1668 року розпочав похід на Лівобережжя. Сприйнявши це як зраду і не маючи союзників, Брюховецький присягнув на вірність Османській імперії, що не знайшло підтримки у низового козацтва, і 18 червня 1668 року під час битви поблизу Опішні (Полтавщина) він був схоплений власними козаками й виданий Дорошенкові, за наказом якого був забитий до смерті. Цього ж дня Петро Дорошенко був проголошений гетьманом усієї України.
Восени 1668 року Дорошенко вирушив на Правобережжя для придушення заколоту запорізького писаря Петра Суховія. Цим скористався чернігівський полковник Дем'ян Ігнатович (також відомий як Многогрішний), призначений Дорошенком наказним гетьманом Сіверщини, і, заручившись підтримкою Москви, у середині грудня в Глухові був проголошений гетьманом усього Лівобережжя. У березні наступного року він підписав з московськими послами т. зв. Глухівські статті, які обмежувала козацьку автономію та забороняли Гетьманщині самостійну зовнішню політику. У відповідь Дорошенко уклав союзницький договір з Османською імперією, затверджений 12 березня 1669 року в Корсуні Генеральною військовою радою.
У вересні 1670 року бей українського санджаку Петро Дорошенко розпочав війну проти Речі Посполитої — завдавши ряд поразок новому правобережному гетьману Михайлу Ханенку, 27 серпня 1672 року об'єднана українсько-османсько-татарська армія здобула фортецю Кам'янець (тепер — Кам'янець-Подільський), у вересні взяла в облогу Львів, і змусила Польщу укласти 5 жовтня 1672 року Бучацький мирний договір, за яким Річ Посполита відмовлялася від претензій на Правобережну Україну.
Скориставшись цим, весною 1674 року війська нового гетьмана Лівобережжя Івана Самойловича за підтримки московської армії Григорія Ромодановського розпочав похід на Чигирин, який був взятий у тривалу облогу і від поразки Дорошенка врятувало лише турецьке військо, котре окупувало більшу частину Правобережжя. Не маючи змоги виплатити данину Туреччині і втративши підтримку низового козацтва, невдоволеного османськими залогами в містах, Дорошенко не мав достатньо сил, щоб захистити Чигирин під час другого походу Самойловича і Ромодановського і 19 вересня 1676 року на козацькій раді був змушений зректися гетьманства й здати місто.
Петра Дорошенка похованили на місцевому церковному кладовищі, де згодом була зведена каплиця, котра кілька разів реконструйовувалась і перебудовувалась, але збереглась до наших днів. Більша частина маєтку Дорошенка була продана його сином Петром, чия дочка успадкувала частину Яропольця і вийшла заміж за генерала Олександра Загряжського, чиєю племінницею була дружина Олександра Пушкіна Наталія Гончарова.
Коментарі
Дивіться також
• Страта Івана Виговського, 1664
• Андрусівське перемир'я, 1667
• Дем'ян Многогрішний — гетьман Лівобережжя, 1668
• Зречення Петра Дорошенка, 1676
• Помер гетьман Мазепа, 1709
• Смерть отамана Петра Калнишевського, 1803