цей день
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Переворот 18 брюмера
9 листопада 1799 року парламент призначив Наполеона Бонапарта командуючим всіх воєнних частин, що знаходяться в Парижі, скориставшись чим наступного дня він змусив парламент прийняти рішення про розпуск Директорії і передачі влади тимчасовому уряду на чолі з собою. Ця подія стала фактичним завершенням Французької революції і початком правління Наполеона.
На обкладинці: Франсуа Бушо «Генерал Бонапарт в Раді п'ятисот»
6137
Особистості
Володимир Лук'янюк
Після Термідоріанського перевороту 22 серпня 1795 року Національний конвент прийняв нову конституцію, яка запобігала диктатурі виконавчої влади, - Директорія, новий уряд з п'яти членів, один з яких щороку по жеребу змінювався, мав обмежені повноваження у вирішенні нагальних проблем Франції - війни з Першою коаліцією і економічно-фінансововою кризою. Гіперінфляція, перебої з продовольством і зубожіння населення, підігріті чутками про очікуване банкрутство держави, привели до активізації діяльності якобинців, які закликали до повалення Директорії і встановлення революційної диктатури. Їх змова була розкрита у вересні 1796 року, що привело до росту популярності роялістів, які перемогли на довиборах у парламент в березні-квітні 1797 року.
Отримавши більшість, роялісти анулювали закон, що зобов'язував аристократію і духовенство присягати на вірність Республіки і для дискредитації уряду обмежили фінансові повноваження Директорії. Занепокоєні посиленням роялістів, три директора заручившись підтримкою військових, зокрема генералів Луї Гоша і Наполеона Бонапарта, 4 вересня 1797 року здійснили переворот: в Парижі було оголошено воєнний стан і анульовано результати виборів в департаментах, які підтримали роялістів.
Правління Другої Директорії знову повернулось до методів терору - були відновлені воєнні трибунали, введена цензура, почалось переслідування духовенства і родової аристократії. Це знову посилило позиції якобинців, які здобули більшість мандатів в парламент на довиборах весною 1798 року. Недоліки конституції 1795 року дали можливість Директорії відмовити у затвердженні більшості новообраних депутатів, що остаточно підірвало до неї довіру, і на чергових перевиборах 1799 року парламент замінив всіх її членів.
Щоб покласти край хаосу у внутрішній політиці Франції, один із директорів, Еммануель-Жозеф Сійес, колишній поміркований якобинець, що пережив чистки і репресії революційних часів, почав пошук соратників для зміни конституції. Ведучи таємні переговори, він і його однодумці, міністр поліції Жозеф Фуше і міністр закордонних справ Шарль Талейран, знайшли підтримку своїм задумам з боку більшості генералів і, зокрема, Наполеона Бонапарата, що саме повертався в Париж після знищення англійцями флоту в битві біля острова Абу-Кір в дельті Нілу.
Жак-Луї Давід «Еммануель-Жозеф Сійес»
Жак-Луї Давід «Еммануель-Жозеф Сійес»
Успіхи в Італійській кампанії 1796 року проти Австрії і перемоги над англійцями на Близькому Сході затьмарили безславне завершення Єгипетського походу і в Парижі Наполеон був зустрінутий як рятівник Республіки. Зазадалегідь розпущені чутки про перебільшену небезпеку чергового якобинського перевороту дали можливість змовникам переконати парламент призначити 18 брюмера VIII року Республіки (9 листопада 1799 року) Наполеона командуючим всіх воєнних частин у Парижі і перенести пленарні засідання у передмістя Сен-Клу, де наступного дня обидві палати парламенту були Наполеоном розігнані.
10 листопада під загрозою фізичної розправи була зібрана мінімально необхідна для кворуму кількість депутатів верхньої палати (Ради п'ятисот), які прийняли рішення про розпуск Директорії і передачі влади тимчасовому уряду, що складався з тьох консулів, і створення двох комісій із 25 депутатів у кожній, які негайно почали роботу над новою конституцією, котра була прийнята 24 грудня 1799 року і підтримана на загальнонаціональному плебісциті в січні-лютому наступного року.
Як перший консул, Наполеон Бонапарт отримав право призначати членів Державної ради і провести у Франції численні реформи в армії, цивільному законодавстві, освіті, адміністративному устрої і фінансовій системі країни. Він зумів закріпити основні громадянські завоювання Французької революції, залагодити конфлікт з католицькою церквою, розправитися з якобинцями, що поклало край революційній анарахії. Успішні реформи, економічна стабільність і переможне завершення війни з Другою коаліцією дали можливість Наполеону у 1802 році стати довічним консулом, а ще через два роки змінити конституцію, за якою він став імператором Франції.
all_inclusive
29 жовтня 2015 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.
Сподобалась стаття?
Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Політика
Європа
Нова історія

Головні події 9 листопада

#ЦейДень
Все про 9 листопада
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left8 листопада
10 листопадаkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

Наверх