сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Популярна стаття
Вбивство Устима Кармалюка
22 жовтня 1835 року під час засідки в селі Шляхові Коричинці на Поділлі був убитий Устим Кармалюк, який на чолі ватаги розбійників протягом двох десятиліть вчининяв крадіжки, грабунки, підпали і вбивства. Непересічні особисті якості, неодноразові втечі з сибірської каторги сприяли міфологізації Кармалюка, який вже невдовзі по смерті набув образу шляхетного народного месника і козацького «характерника», а в радянський період був проголошений керівником багатотисячного повстанського руху проти національного і соціального гніту українських кріпаків.
На обкладинці: Василь Тропінін «Портрет українця середнього віку», 1820-і роки, Нижньотагільський муніципальний музей образотворчих мистецтв
24121
Особистості
Володимир Лук'янюк
Устим Кармалюк (за іншими даними - Севастіян Карманюк) народився у 1787 році в селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії в родині кріпака і у 17-літньому віці став дворовим на панській економії поміщика Андрія-Йосифа Пігловського. У 1811 році, коли він уже був двічі одруженим (перша жінка померла 1809-го) і батьком трьох дітей, за крадіжку кількох пудів воску з сільської каплиці Кармалюк був взятий під варту, з-під якої втік, за що наступного року, коли повернувся в рідне село, був схоплений і відданий у солдати.
Не бажаючи проходити 25-літню службу, Кармалюк невдовзі дезертирував з уланського полку в Кам’янці-Подільському і разом зі своїм двоюрідним братом Данилом Хроном, який втік від рекрутства, деякий час переховувся у лісах поблизу Головчинців, перебиваючись дрібними крадіжками, а у березні 1813 року разом ще з двома дезертирами вони зайнялись грабунками в навколишніх селах. За підозрою у підпалі винокурні Пігловського у червні Кармалюк і Хрон були схоплені селянами Головчинців і Дубового, але не зізналися у скоєному і як дезертири були покарані 500-а ударами шпіцрутенами та засуджені до подальшого виконання військової повинності.
У серпні 1814 року Хрон і Кармалюк були відправлені у розпорядження Херсонського військового губернатора для проходження служби в одному з полків у Криму, але разом із ще трьома арештантами втекли під час першої ж зупинки етапу поблизу Кам’янця-Подільського і, повернувшись на малу батьківщину, знову зайнялись розбоєм. 20 жовтня брати були вчергове схоплені місцевими селянами і 20 вересня 1818 року повітовим судом Кам’янця-Подільського були засуджені до страти. Однак рішенням подільського військового губернатора Олексія Бахметьєва смертний вирок було замінено на 25 ударів батогом, таврування і засланням до Сибіру.
Влітку 1819 року Кармалюк і Хрон втекли з етапу у Вятській губернії, добрались до Поділля, де шляхи братів розійшлись, - Кармалюк створив досить чисельну ватагу, яка займалась не лише крадіжками і грабунками, але й рекетом, катуючи непокірних і спалюючи їх майно. Завдяки налагодженим зв'язкам з місцевим криміналітетом та польськими і єврейськими крамарями, що не гребували скуповуванням краденого, Кармалюк залишався невловимим до 22 березня 1822 року, коли разом двома спільниками був схоплений громадами сіл Майдан Головчинецький і Овсяники.
Спроба видати себе за русина з Австро-Угорщини не вдалась - на очній ставці Кармалюк був опізнаний дружиною і синами, а також кількома десятками інших свідків. Кам’янець-Подільським повітовим судом він був визнаний винним у численних грабунках та багаторазових посяганнях на людське життя і засуджений до 101 ударом батогом, таврування і довічне заслання на каторжні роботи в Сибір. Після невдалої спроби втечі з Кам’янець-Подільської в’язниці в березні 1823 року в середині черня Кармалюк був відправлений етапом до Тобольська, звідки через рік з другої спроби здійснив вдалу втечу. На початку літа 1825 року він добрався до Києва, де певний час чумакував, а восени повернувся на Поділля і, переховуючись у знайомих євреїв-крамарів, час від часу з двома місцевими польськими шляхтичами промишляв крадіжками коней.
Всередині наступного року Кармалюк на чолі нової ватаги повернувся до свого колишнього заняття - грабунків, розбійних нападів, що на цей раз вже супроводжувались вбивствами, і вчинялись не лише на селян, але й на корчмарів, панські економії та обійстя міцевої дрібної шляхти. У 1827 році він з кількома десятками спільників був знову схоплений, але із 83 обвинувачених за браком доказів до відповідальності було притягнуто лише 9-х і серед них - Кармалюка, якого у 1828 році після 101 удару батогом було відправлено на каторгу в Тюмень, звідки наступного року він знову втік.
Добравшись до Поділля, Кармалюк продовжив заняття розбоєм, рекетом та "крадіжками на замовлення", значно розширивши географію злочинів, які скоювались також на Київщині та Волині. Незважаючи на обережність та уникаючи дрібних справ, Кармалюк був схоплений у грудні 1830 року, але у ніч з 14 на 15 квітня 1832 року втік з Літинської міської тюрми. Роздобувши зброю, він з невеликою групою спільників вдався до грабунків корчмарів та заможних міщан і селян в різних районах Поділля. Свій останній гучний злочин Кармалюк здійснив у ніч на 13 серпня 1835 року, коли у складі українсько-польської-єврейської групи з шести чоловік у селі Красносілки була пограбована і побита посесорка Поплінська, яка втратила 400 рублів сріблом, 160 золотих червінців, 150 рублів асигнаціями, а також 47 речей, оцінених у 4406 рублів асигнаціями.
В ході розслідування викрадені речі були виявлені у селянина з Кальні (поблизу Деражні), який зізнався, що отримав їх як плату за прихисток свого близького родича, схопленого невдовзі, коли той вчергове прийшов на ночівлю. Опізнаний Поплінською, він виказав інших членів банди - Устима Кармалюка, шляхтичяа Анжея Словінського та Сруля Кіпермана з Деражні, котрого назвав основним навідником та організатором нападів, а також селянина Прокопа Процківа з села Шляхові Коричинці, в хаті котрого Кармалюк часто ночував. Після арешту Процківа в ній була влаштована засідка, під час якої у ніч на 22 (10) жовтня 1835 року 48-річний Устим Кармалюк був застрелений шляхтичем Федором Рудьковським. За переказами, його тіло кілька днів возили селами, після чого поховали за огорожею міського кладовища Летичева.
Непересічність особистості Кармалюка, який загалом витримав 4000 ударів шпіцрутенами, 227 - батогами і на обличчі мав три тавра розпеченим залізом, його безумовна відвага, втечі з Сибіру та кілька десятиліть розбійницької діяльності з часом були міфологізовані як його супротивниками, так, особливо, прихильниками, котрі зробили Устима Кармалюка героєм переказів, в яких він набув рис благородного лицаря, народного месника і козацького «характерника».
Культ Кармалюка як захисника скривджених набув неабияких масштабів у радянський період, коли на догоду комуністичній ідеології Кармалюк був оголошений керівником 20-тисячного селянського повстання проти панського гноблення, хоча наявні архівні дані свідчать, що навіть у період найактивніших дій, що припали на 1825-35-і роки, у колі його соратників з числа селян, шляхти, міщан, духовенства та декласованих елементів, було не більше півсотні людей, жертвами переколивої більшості з кількасот розбійних нападів і майже десятка вбивств були селяни середнього достатку, а здобич не роздавалась знедоленим у стилі англійського Робін Гуда, а розподілялась серед членів банди, реалізовувалась через скупників краденого чи слугувала платою за побутові та кримінальні послуги.
У 1955 році рідне село Устима Кармалюка (нині - Вінницької області) було перейменоване у Кармалюкове, більшість його рідні, переважно по лінії старшого сина від другого шлюбу Остапа, повернула собі прізвище далекого пращура, від якого ще за царату з міркувань безпеки довелось відмовитись і перейти на прізвище батька Устима - Якима Карамана.
3 серпня 2017 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Кримінал
Європа
Україна
Нова історія

Головні події 22 жовтня

#ЦейДень
Все про 22 жовтня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left21 жовтня
23 жовтняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

Наверх