Після звільнення 25 вересня 1944 року з концтабору Заксенхаузен Степан Бандера оселився в Берліні і в лютому наступного року знову став керівником ОУН (р). У зв'язку з несприятливою ситуацією як в Україні, так і в Німеччині він тривалий час був змушений переховуватись від радянських і американських окупаційних властей, змінив багато місць проживання та уник кількох замахів, організованих радянською та польськими розвідками. На початку 1950-х років Бандера оселився в Мюнхені, куди через чотири роки до нього приїхали діти та дружина і де проживав під посиленою охороною, яка разом з німецькою поліцією запобігла ще кільком спробам замаху.
Богдан Сташинський був завербований КДБ 19-річним хлопцем, коли навчався у Львівському педінституті і, будучи з сім'ї націоналістів, спочатку виказав свою рідню, а з 1951 року брав участь у групах, які виявляли українське націоналістичне підпілля. Пройшовши спецпідготовку в Києві, в 1954 році Сташинський був відправлений у Східну Німеччину, де після вбивства в 1957 році одного з лідерів ОУН Лева Ребета, отримав завдання ліквідувати Степана Бандеру.
Про Бандеру у КДБ було вкрай мало інформації, крім того, що він живе у Мюнхені під псевдонімом Попель і їздить на "Опелі". Сташинський зумів побачити Бандеру особисто в Роттердамі, куди той прибув на церемонію вшанування двадцятиріччя з дня загибелі Євгена Коновальця, і протягом року під іменем Ганса-Йоахіма Будайта він чотири рази приїжджав у Мюнхен, вистежуючи свою жертву. Дізнавшись з допомогою телефонного довідника по псевдоніму Бандери де той проживає, Сташинський вивчив розпорядк його дня, режим охорони і зумів підібрати ключі до його дому.
15 жовтня 1959 року о першій годині дня 28-річний Сташинський увійшов у під'їзд будинку, де мешкав Бандера, і, дочекавшись коли той відкриє двері, вистрілив йому в обличчя з двоствольного пістолета отруйною рідиною, після чого виїхав поїздом до Франкфурта-на-Майні, а вранці літаком вилетів у Берлін. Степан Бандера помер по дорозі до лікарні, не приходячи до свідомості. Завдяки тому, що при ньому був знайдений пістолет, справу передали до кримінальної поліції, яка відкинула першу версію про загибель від падіння і встановила, що смерть Бандери наступила від отруєння парами ціаністого калію.
Після повернення до Москви, за вбивства Лева Ребета і Степана Бандери указом Президії Верховної Ради СРСР Сташинський був нагороджений орденом Червоного Прапора з формулюванням "За виконання важливого державного завдання у винятково важких умовах". Йому було запропоновано пройти підготовку до відправлення на завдання до США чи Великобританії. Проте після того як Сташинський повідомив начальство про намір одружитися з німкенею Інгою Поль, з якою познайомився ще в 1956 році на танцях, він попав в опалу. Під тиском керівництва Сташинський був змушений проживати окремо від сім'ї в Москві, де за ним велось спостереження і прослуховування.
В 1961 році у Сташинського народився син, який невдовзі помер. Скориставшись можливістю виїхати в Німеччину на похорони, він під наглядом КДБ прибув до Берліна, де зумів разом з дружиною, не чекаючи самих похорон, відірватись від нагляду і за документами, які при приберіг ще з часів вбивства Ребета, добратись до Західного Берліну та здатись поліції, яка передала його американській розвідці. Як завжди, Сташинський точно розрахував час — наранок Берлін був розділений стіною.
Сташинський зізнався у вбивствах Лева Ребета (вважався померлим від серцевого нападу) і Степана Бандери, чому надав неспростовні докази, і постав перед судом. В результаті специфіки тогочасного німецького законодавства, яке кваліфікувало дії Сташинського як посібництво у вбивстві, він був засуджений до 8 років ув'язнення. Через чотири роки він був звільнений, з допомогою пластичної операції змінив зовнішність, отримав новий паспорт і був переправлений за межі Німеччини, після чого його доля невідома.
Тривалий час СРСР заперечував свідчення Сташинського (хоча після його втечі 17 високопоставлених чинів КДБ втратили свої посади), і лише в 2005 році колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «вбивство Степана Бандери було однією з останніх ліквідацій КДБ небажаних елементів».
Коментарі
Дивіться також
• Варшавський процес, 1936
• Вбивство Симона Петлюри, 1926
• Вбивство Євгена Коновальця, 1938
• Убивство Лева Троцького, 1940
• «Акт проголошення Української Держави», 1941
• Загибель Романа Шухевича, 1950
• Вбивство Лева Ребета, 1957
• Помер Дмитро Донцов, 1973