Слободан Мілошевич став президентом у 1997 році, коли до складу Югославії входила лише Сербія і Чорногорія, а Косово охопила партизанська війна за незалежність, що змусило Мілошевича направити проти албанських сепаратистів регулярну армію. За її дії під час Косівської війни, які супроводжувались репресіями і етнічними чистками, Мілошевич був звинувачений ООН і НАТО у воєнних злочинах, порушенні Женевської конвенції і геноциді, а Югославія була піддана бомбардуванню, що змусило її вивести армію з Косово.
На виборах президента Югославії 24 вересеня 2000 року основним опонентом Мілошивеча став депутат сербського парламенту Воїслав Коштуніца, активний критик як діючого президента, так і міжнародного співтовариства, який вважав їх політику направленою проти національних інтересів Сербії. На цій хвилі він отримав значну підтримку і блок «Демократична опозиція» оголосив Коштуніцу переможцем, хоча центрвиборчком висловився за проведення другого туру виборів.
На знак протесту проти рішення ЦВК по всій Югославії почались мітинги і на початку жовтня в Белград з'їхалось кілька сотень тисяч протестувальників. 5 жовтня 2000 року проти них поліцією була застосована зброя, але, незважаючи на це, демонстранти захопили будівлю парламенту Югославії і телецентр в Белграді, під час штурму якого огорожа була повалена бульдозером, за що ці події були названі «Бульдозерною революцією», а водій бульдозера Любисав Джокич, проти якого була застосована зброя, став символом протесту.
Після того як столиця Югославії була взята під контроль мітингарями, поліція і армія самоусунулись від придушення протестів, що змусило виборчком 6 жовтня оголосити переможцем президентських виборів Воїслава Коштуніцу (з результатом 50,2%), а Слободана Мілошевича — подати у відставку. Він був заарештований 1 квітня 2001 року за звинуваченнями у перевищенні повноважень і корупції, а 28 квітня за ініціативою прем'єр-міністра Зорана Джинджича був переданий Гаагському трибуналу, в ході розслідування якого помер 11 березня 2006 року.
Після остаточного розпаду Югославії в 2003 році Воїслав Коштуніца втратив пост президента і 3 березня 2004 року став прем'єр-міністром Сербії; він пішов у відставку через 5 років після розпаду коаліції із-за її відмови підтримати Коштуніцу у його прагненні відмовитись від зближення з Євросоюзом, якщо той підтримає незалежність Косова. Зоран Джинджич був убитий 12 березня 2003 року снайпером, яким виявився заступник командира загону спецназу МВС Сербії Звездан Йованович, який таким чином чином сподівався припинити «видачу сербських патріотів Гаазькому трибуналу».
«Бульдозерна революція» стала першою з «кольорових» революцій, що охопили Європу, Близький Схід і Африку в 2000-х роках, включаючи «Революцію троянд» в Грузії, Помаранчеву в Україні, Тюльпанову у Киргизії і Жасмінову в Тунісі.
Коментарі
Дивіться також
• Війна НАТО проти Югославії, 1994
• Різанина у Сребрениці, 1995
• Розпад Югославії, 2003
• Революція троянд, 2003
• Помаранчева революція, 2004
• Жасмінова революція в Тунісі, 2011
• Євромайдан, 2013