Після висадки союзників у Нормандії на початку червня 1944 року Радянська Армія отримала можливість для широкомасштабного наступу в Білорусії і 29 липня форсувала Віслу, створивши за наступні дні на її правому березі кілька плацдармів для наступу на Варшаву. У його ході 21 липня у Москві ліві польські партії створили Польський комітет національного звільнення (ПКНЗ), який проголосив себе тимчасовим урядом Польщі і отримав визнання Радянського Союзу. СРСР зобов'язався передати ПКНЗ владу на звільнених від Німеччині польських територіях, попри те, що з 1939 року у Лондоні діяв уряд Польщі у вигнанні, якому підпорядковувалась більша частина антинімецького спротиву, включаючи Армію Крайову.
Її командування підготувала план «Буря», який передбачав взяття під контроль польських територій, з яких відступатиме німецька армія, до вступу на них військ СРСР, і де мали б бути легалізовані структури еміграційного уряду. 25 липня 1944 року керівництво Армії Крайової прийняло рішення про підготовку повстання у Варшаві, яке почалось 1 серпня, коли ПКНЗ пермістився у Люблін, — хибний розрахунок на те, що повстання буде підтримане Великобританією, а Радянська Армія увійде у Варшаву за 3-4 дні, призвів до того, що повстання розтягнулось на кілька місяців.
Попри зусилля Вінстона Черчілля і Франкліна Рузвельта надати воєнну допомогу повсталим, Йосиф Сталін, прагнучи змусити польський уряд у Лондоні до співпраці із ПКНЗ і відмовитись від територій, зайнятих СРСР у вересні 1939 року, відмовив у наданні повітряного коридору, і протягом серпня британські ВПС здійснили лише кілька рейсів з аеродромів в Італії, під час яких скинули 146 підготовлених диверсантів і контейнери з провіантом, котрі приземлились далеко від Варшави.
Хоча точна кількість жертв залишається невідомою, за оцінками, під час Варшавського повстання загинуло до 200 тисяч цивільних осіб. За час міських боїв місто втратило чверть будівель і ще 35% німці зруйнували після капітуляції повстанців, відправивши жителів знищених кварталів до концтаборів і на примусові роботи до Німеччини. До січня 1945 року, коли зруйнована на 85% Варшава була звільнена, в ній проживало не більше 20 тисяч чоловік.
Після підписання капітуляції Тадеуш Бур-Коморовський утримувався в офіцерському таборі для військових полонених в замку Колдіц (Саксонія), звідки був звільнений американцями 4 травня 1945 року. У повоєнний період був командуючим польських збройних сил на Західному Фронті та в. о. прем'єра уряду Польщі у вигнанні у Лондоні, де помер у 1977 році.
Генерал поліції і військ СС Еріх фон Бах-Целевський, за наказом якого 28 серпня 1944 року за звірства під час придушення Варшавського повстання, був розстріляний командуючий російськими військами ваффен-бригадефюрер Броніслав Камінський, по війні став ключовим свідком обвинувачення на Нюрнберзькому процесі, у 1951 році був засуджений до 10 років, у 1961 році отримав 4,5 роки тюрми за участь у вбивстві під час «Ночі довгих ножів», а наступного — отримав пожиттєвий термін за вбивства шістьох комуністів у 1933 році і помер через десять років у тюремній лікарні.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Друга Річ Посполита, 1918
• Початок Другої Світової війни, 1939
• Радянська окупація Польщі, 1939
• Капітуляція Німеччини, 1945