Втративши більшу частину пацієнтів з початком Першої світової війни, Зигмунд Фрейд поновив наукову діяльність і наступне десятиліття стало найпліднішим у його житті, зміцнивши міжнародний авторитет та популярність як провідного психоаналітика світу. Тим не менш, Фрейд потерпав від безгрошів'я, важко пережив смерть дочки Софії від грипу, став впадати у депресію, яка посилилась коли у лютому 1923 року у нього була виявлена пухлина піднебіння. Проконсультувавшись із дерматологом, який порадив кинути палити і приховав від Фрейда, що пухлина злоякісна, Фрейд вирішив з естетичних міркувань зробити операцію, яку провів знайомий лор, — через відсутність належної кваліфікації вона пройшла невдало і залишила незаживаючі рани.
Згодом пухлина почала знову рости і Фрейд був змушений зробити ще кілька операцій, під час яких йому видалили частину щелепи, — невдало поставлений протез заважав говорити і йому довелось відмовитись від читання лекцій, а на міжнародні конгреси і конференції Фрейд став їздити з дочкою Анною, яка зачитувала тексти виступів. Це стало ще більше його гнітити і він почав все частіше говорити про неминучу близьку смерть.
У 1930 році за вагомий внесок у літературу і науку 74-літній Зигмунд Фрейд був удостоєний премії Гете, у 1935-у став почесним членом Британського Королівського товариства медицини. Це надихнуло Фрейда оптимізмом, який не розвіяв навіть прихід до влади нацистів у Німеччині і формування в Австрії корпоративної фашистської держави. Вважаючи, що сильні позиції католицької церкви у Баварії і Австрії зможуть бути стримуючим нацизм і авторитаризм фактором, він виступив з критикою забороненої нацистами книги свого учня Вільгельма Райха «Психологія мас і фашизм».
Навіть після аншлюсу Австрії у 1938 році Фрейд, незважаючи на вмовляння зарубіжних колег, відмовлявся залишити Відень і змінив свою думку лише коли його дочка на кілька днів попала в гестапо — скориставшись допомогою своєї учениці і пацієнтки Марі Бонапарт, яка виплатила за нього т. зв. "податок на еміграцію", і протекцію впливових друзів, Фрейд з дружиною, дочкою і сімейним лікарем Максом Шуром отримав дозвіл залишии Австрію і 4 червня 1938 року виїхав до Парижу, звідки невдовзі перебрався в Лондон.
Зигмунд ФрейдПрактично розорений, не маючи роботи, Фрейд знову впав у депресію, дізнавшись, що чотири його сестри, які залишились у Відні, попали в концтабір. Влітку 1939 року у нього почав прогресувати рак піднебіння — переживши 32 операції, Фрейд відмовився від ще одного хірургічного втручання, долаючи біль наркотиками і думаючи про неминучу смерть. За згодою Фрейда і його дочки Анни Макс Шур зробив 83-літньому Зигмунду Фрейду кілька ін'єкцій морфіну, від яких той помер о третій ночі 23 вересня 1939 року.
Зигмунд ФрейдЧерез три дні його тіло було кремоване на кладовищі Голдерс-Грін, прах поміщений в етруську вазу, подаровану Марі Бонапарт, яку встановили у колумбарії Ернеста Джорджа. По смерті дружини Фрейда Марти в 1951 її прах був доданий до праху чоловіка.
Коментарі
Дивіться також
• «Тлумачення сновидінь» Зигмунда Фрейда, 1899
• Правила життя Зигмунда Фрейда
• Помер Альберт Ейнштейн, 1955