Конфлікт між Іраном та Іраком за контроль над рікою Шатт-ель-Араб, що утворюється при злитті Тигру і Євфрату, бере початок у XVII столітті, коли Османська імперія, яка контролювала Месопотамію, та Персія воювали за цю найважливішу водну артерію регіону. Договором 1937 року кордон між Іраном та Іраком, який на той момент вже здобув незалежність, був прокладений близько до лівого берега Шатт-ель-Араб і Іран погодився платити Іраку за проходження його кораблів по тальвегу ріки.
Ситуація змінилась у 1958 році, коли в Іраку відбувся військовий переворот і новий уряд країни заявив свої претензії на населену арабами іранську провінцію Хузестан на лівому березі ріки, де став таємно підтримувати сепаратиські рухи. Напруженість між державами посилилась після того, як у квітні 1969 року Іран заявив про денонсацію договору 1937 року, мотивуючи це його дискримінаційним характером. Слабший у військовому відношенні Ірак вимушений був змиритись з тим, що іранські танкери стали вільно плавати тальвегом Шатт-ель-Араб.
У 1971 році Ірак заявив претензії на ряд іранських островів у Перській затоці, розірвав з Іраном дипломатичні стосунки і знову посилив підтримку сепаратистів провінції Хузестан. У відповідь Іран почав надавати військову підтримку курдським сепаратистам в Іраці, що привело до ряду прикордонних конфліктів. Не маючи змоги військово протистояти Ірану, в 1975 році Ірак був змушений підписати Алжирські угоди, які встановлювали міждержавний кордон по лінії судноплавства ріки Шатт-ель-Араб.
Стосунки між Іраном та Іраком погіршились у 1979 році після Ісламської революції в Ірані та приходу до влади Іраці Саддама Хусейна — новий духовний керівник Ірану аятолла Хомейні закликав іракців до повалення уряду панарабської партії БААС, яка розглядалась як загроза шиїтам. Цим скористався Хусейн, що прагнув перетворити Ірак на регіональну наддержаву — розраховуючи на те, що охоплений революцією Іран буде не в змозі надати адекватну відсіч, особливо після втрати підтримки з боку США, Ірак знову заявив претензії на провінцію Хузестан, 10 березня 1980 року вислав іранського посла і почав підготовку до війни.
Маючи підтримку з боку Саудівської Аравії, Кувейту і США, 22 вересня 1980 року військово — повітряні сили Іраку здійснили бомбардування десяти іранських аеродромів і наступного дня розпочали наземну операцію на фронті шириною 650 км. Головний напрям удару був спрямований на Хузестан, де Ірак за тиждень зумів просунутись на 40 кілометрів.
Розрахунок на короткочасну військову кампанію і арабське повстання зазнав невдачі — Іран відмовився від мирних переговорів, запропонованих Хусейном після 10 днів війни. Скориставшись невмінням іракської армії вести масштабні військові операції, іранська армія зуміла зупини наступ і до кінця року війна стала позиційною. До літа 1982 року Іран повернув практично всі втрачені території і війна перейшла у форму перманентних прикордонних бойових дій із застосуванням авіації, танків і хімічної зброї.
Ірано-іракська війна закінчилась у 1988 році після втручання ООН і через нездатність знесиленого війною Ірану її продовжувати. Вона стала найбільшим воєнним конфліктом в Азії з часів Другої Світової війни, призвівши до загибелі більше мільйона громадян обох країн без жодних територіальних успіхів сторін. Не відмовившись від своїх претензій на контроль над арабським узбережжям Перської затоки, в 1990 році Ірак окупував Кувейт, що привело до втручання США і повномасштабної війни у Перській затоці за участі коаліції багатьох держав, результатом якої стала окупація Іраку і повалення режиму Саддама Хусейна.
Коментарі
Дивіться також
• Аятола Хомейні — новий лідер Ірану, 1979
• Саддам Хусейн — президент Іраку, 1979
• Закінчення Ірано-іракської війни, 1988
• Іракська окупація Кувейту, 1990
• «Буря в пустелі», 1991
• Війна у Перській затоці, 1991
• Війна коаліції проти Іраку, 2003
• Страта Саддама Хусейна, 2006