Спільність інтересів тоталітарних режимів у нацистській Німеччині та комуністичному СРСР зумовила їх зближення в умовах назріваючого військового конфлікту в Європі, і 23 серпня 1939 року в Москві ними було укладено десятилітній «Договір про ненапад», більш відомий як «пакт Молотова-Ріббентропа». У секретному протоколі до нього йшлося про поділ сфер інтересів кожної зі сторін: Фінляндія, Естонія, Латвія і Бессарабія відходили до радянської зони впливу, Литва (разом з польським Вільно, сьогодні — Вільнюс) — до німецької, а Польща, попри наявність «Договору про ненапад з СРСР», поновленого 5 травня 1934 року до 31 грудня 1945-го, і аналогічної декларації з Третім рейхом, «протягом подальшого політичного розвитку» мала бути поділеною ними по річках Піса, Нарев, Вісла і Сян.
1 вересня 1939 року Німеччина почала проти Польщі війну. Через два дні на польському боці виступили Великобританія та Франція, проте жодної дієвої допомоги вони не надали, обмежившись кількома повітряними розвідувальними операціями. До 5 вересня німецькі війська прорвали фронт і наступного дня зайняли залишений польськими військами Краків. 8 вересня вони підійшли до Варшави, з якої вже кілька днів як евакуювались президент Ігнацій Мосцицький, уряд і верховний головнокомандувач Едвард Ридз-Смігли.
12 вересня німецькі війська вийшли до середньої течії Вісли, перетнули лінію Західний Буг — Нарев, охопивши Варшаву зі сходу, і, форсувавши Сян, 14 вересня зайняли Брест й наступного дня — Білосток.
Попри настільки стрімкий розвиток подій, і ноти німецького уряду від 3, 5 і 8 вересня, керівництво СРСР втручатись у те, що через кілька днів нарком закордонних справ В'ячеслав Молотов означив як «німецько-польська війна», категорично відмовлялось. Навіть після успішного завершення боїв на ріці Халкін-Голі та підписання 15 вересня перемир'я з Японією і взяття Варшави підрозділами Вермахту у щільне оточення, послу Німеччини Фрідріх-Вернеру Шуленбургу довелось домагатись аудієнції у Молотова, щоб передати наполегливе прохання міністра закордонних справ Йоахіма Ріббентропа вказати конкретну дату початку радянської операції проти Польщі.
Близько другої ночі проти 17 вересня 1939 року Шуленбурга прийняв Йосиф Сталін. Запевнивши, що «Червона армія перейде радянський кордон о шостій ранку на усій ділянці від Полоцька до Кам'янця-Подільського», він зачитав ноту, підготовану для передачі польському послу в Москві, з якої за наполяганням Шуленбурга було вилучено три неприйнятні для Німеччини тези. Десь о третій ночі зміст ноти був доведений до відома терміново викликаному до Кремля послу Вацлаву Гжибовську, якому заступник наркома закордонних справ Володимир Потьомкін повідомив, що «внутрішня неспроможність Польської держави» спонукає СРСР «взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії». Вказавши на несумісність аргументації «із законами цивілізованих націй» та хибність твердження, що «польський уряд розпався і не проявляє ознак життя», Гжибовський прийняти ноту відмовився, і вона була надіслана до польського посольства ранковою поштою.
Тим часом о 5-й ранку шість радянських армій, чисельністю 620 тисяч чоловік, почали переходити польський кордон. На майже 800-кілометровому фронті їм протистояло 10 батальйонів, 3 дивізіона і один кавалерійський ескадрон у складі Корпусу охорони кордону, в тилу — 10 недоукомплектованих дивізій з числа переформатованих після боїв проти німців піхотних підрозділів і 15-тисячне львівське угрупування, загалом, разом із воєнізованими організаціями самооборони і жандармерією, — трохи більше 300 тисяч бійців. На озброєнні у поляків було 540 одиниць артилерії, 70 танків і біля 160 літаків проти 4960 одиниць артилерії, 4740 танків і 2600 літаків у супротивника.
До кінця дня війська Білоруського особливого військового округу на чолі з командармом 2-го рангу Михайлом Ковальовим зайняли Новогрудок і Барановичі, Київського під командою маршала Семена Тимошенка — Рівне, Чортків, Тернопіль і Коломию, заглибившись в середньому на 70-100 км. Польські аеродроми і залізничні станції виявились практично порожніми. «Супротивник неорганізовано відходить у західному напрямку, не намагаючись чинити опору», — йшлося того дня у радянському донесенні.
Увечері 17 вересня, закликавши співгромадян по радіо «зберігати твердість духу і мужність у боротьбі з бездушними варварами», з Косова (нині Івано-Франківська область України) через Кути «на територію одного з наших союзників» разом з урядом евакуювався президент Мосцицький, а у ніч проти 18 вересня, попередньо віддавши наказ військам «здійснити відхід в Румунію і Угорщину найкоротшими шляхами» і чинити опір радянським військам лише в разі спроби роззброєння частин, — верховний головнокомандувач Ридз-Смігли. До ранку біля 70 тисяч польськик військовслужбовців перейшло кордон з Румунією і Угорщиною, де вони були інтерновані, як і їх президент та головнокомандувач.
До вечора 18 вересня Червоною армією були зайняті Луцьк і Станіслав, наступного дня — Вільно, Ліда і Володимир-Волинський, 21 вересня — Калуш і румунсько-угорське покордоння, 22 вересня, після тривалих дипломатичних переговорів, які завершились наказом Гітлера про відведення німецьких військ далеко на захід згідно з обумовленої пактом Молотва-Рібентропа лінії розмежування, — Гродно, Білосток, Брест, Борислав, Львів та Сарни, 24-го — Дрогобич, 26-го — Яворів, 27-го — Старий Самбір.
28 вересня перед німцями капітулював гарнізон Варшави, де за 20 днів боїв загинуло 18 тисяч цивільних і полягло, було поранено чи потрапило в полон 120 тисяч військових.
Того ж дня у Москві Йоахім Ріббентроп і В'ячеслав Молотов скріпили підписами «Договір про дружбу і кордон», який викреслив Польщу з карти Європи: згідно з новими радянсько-німецькими домовленостями, до СРСР відійшла більша частина Західної України (крім Холмщини, Підляшшя, Посяння і Лемківщини), і його кордон, остаточно взятий під охорону військами НКВС 16 жовтня, просунувся на захід на 250-350 кілометрів.
До договору додавалися три протоколи — один конфіденційний і два секретних. Конфіденційний визначав порядок здійснення обміну радянськими і німецькими громадянами між обома частинами розділеної Польщі, а секретними встановлювалися зобов'язання сторін припиняти будь-яку «польську агітацію», що зачіпає інтереси сторін, і коректувалися зони «сфер інтересів» СРСР і Німеччини у Польщі: щоб компенсувати зайнятий німецькими військами терен між Віслою і Бугом (Люблінське воєводство і східна частина Варшавського), які за пактом Молотова-Ріббентропа входили до компетенції СРСР, німці погодили ініціативу Сталіна мати можливість у майбутньому проводити «спеціальні заходи на литовській території для захисту інтересів радянської сторони».
Через місяць у Львові відбулися Народні Збори Західної України, делегати яких одностайно схвалили декларацію «Про встановлення радянської влади на Західній Україні і возз'єднання з УРСР», і через три дні на 5-й позачерговій сесії Верховної ради СРСР Західна Україна була прийнята до складу СРСР як частина Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Коментарі
Дивіться також
• Мюнхенська угода, 1938
• Пакт Молотова-Ріббентропа, 1939
• Початок Другої Світової війни, 1939
• Парад у Бресті, 2014 (фото)
• Напад СРСР на Фінляндію, 1939
• Радянська окупація країн Балтії, 1940
• Західна Україна увійшла до складу УРСР, 1939
• Катиньська трагедія, 1940
• Приєднання Бессарабії і Буковини до СРСР, 1940