Політична кар'єра Конрада Аденауера почалась у 1906 році у рідному місті Кьольн, бургомістром якого він став через одинадцять років. Після поразки Німеччини у Першій Світовій війні Аденауер з 1921 по 1933 рік був президентом Державної ради Вільної держави Пруссія, найбільшої складової Веймарської республіки, відмовившись у 1926-у від поста канцлера.
З приходом до влади нацистів Аденауер був зміщений з посади і в 1934 році заарештований після «Ночі довгих ножів». Уникникнувши розправи завдяки написаному прусському міністру внутрішніх справ Герману Герінгу десятисторінкового листа, в якому він описав як сприяв діяльності нацистської партії у Кьольні і виступав за коаліційний уряд із нею у 1932, Аденауер був через два дні звільнений і, оформивши пенсію, поселився у містечку Рендорф, де проживав до липня 1944 року, коли був вдруге заарештований за підозрою у співучасті у замаху на Адольфа Гітлера.
Попри його непричетність до змови, у листопаді Аденауер був поміщений у концтабір, з якого його звільнили за місяць через хворобу. У березні 1945 року за пропозицією американського коменданта Кьольну він став виконувати обовязки бургомістра і в січні 1946 року став співзасновником партії Християнсько-демократичний союз (ХДС), яка на думку Аденауера мала об'єднати католиків і протестантів по всій країні. Вважаючи націонал-соціалізм неминучим наслідком мілітаристської ідеології Пруссії, Аденауер вітав її ліквідацію як держави країнами-переможцями у 1947 році і виступив проти Берліну як столиці майбутньої Німеччини, у підготовці коституції котрої Аденауер брав активну участь у 1948 році.
Після прийняття у травні 1949 року Основного закону (конституції), яким була заснована Федеративна Республіка Німеччини, партія ХДС перемогла на парламентських виборах у серпні, і 15 вересня 1949 року на засіданні бундестагу з перевагою в один голос 73-річний Конрад Аденауер став першим федеральним канцлером ФРН. У своєму виступі 20 вересня він засудив політику денацифікації, яку проводили союзні держави, вважаючи, що вона лише сприяє росту націоналізму, і виступив за амністію членів НДСАП, які не вчиняли злочинів проти особи.
Прихильник обмеження впливу держави на економіку і свободу особистості, у 1951 році Аденауер відмовився від ідеї зближення із комуністичною НДР, підписав непопулярний у Німеччині Паризький договір про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі, який став першим кроком до економічної інтеграції Європи, домігся від союзників права створення армії ФРН і вступу країни в НАТО, визнав зобов'язання Німеччини у питаннях реституції втраченого майна та відшкодування збитків жертвам нацистських переслідувань.
Коментарі
Дивіться також
• Адольф Гітлер — канцлер Німеччини, 1933
• Німецька Демократична Республіка, 1949
• Шарль де Голль — глава уряду Франції, 1958
• Берлінська стіна, 1961
• Віллі Брандт — канцлер ФРН, 1969
• Об'єднання Німеччини, 1990
• Ангела Меркель — канцлер ФРН, 2005