Микита Сергійович Хрущов народився 15 квітня 1894 року у селі Калинівка (нині Курської області, Росія). З 1938 по 1949 рр. він очолював партійну організацію радянської України, згодом був переведений до ЦК ВКП(б). Після смерті Сталіна у результаті політичної боротьби Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС. Виступ на ХХ з'їзді КПРС у 1956 році з викривальною антисталінською промовою та програма лібералізації суспільно-політичного життя в Радянському Союзі, економічні реформи принесли йому народні симпатії. У 1958 році він очолив радянський уряд.
Зосередження великої влади в одних руках привело до проявів з боку Хрущова волюнтаризму, самовпевненості, помилок у зовнішній та внутрішній політиці. Його висловлювання про наміри "омолодити" керівні кадри підштовхнули оточення до змови, змусивши Хрущова 14 жовтня 1964 року піти у відставку. Незабаром його сина Сергія перевели з Конструкторського бюро академіка В. Чаломея у несекретний інститут, а зять Олексій Аджубей, головний редактор газети "Известия", перейшов працювати у журнал "Радянський Союз".
22 жовтня 1964 року президія ЦК КПРС встановила Хрущову пожиттєво розмір зарплати за останнім місцем роботи, надала державну дачу з обслуговуванням, закріпила автомобіль "Волга", залишила обслуговування в IV Головному управлінні при МОЗ СРСР та надала право користуватися спецїдальнею. Однак 15 грудня того ж року президія ЦК КПРС погіршила матеріально-побутове забезпечення колишнього лідера країни, замість зарплати встановивши персональну пенсію 500 рублів на місяць, зберігши за ним державну дачу та медичне обслуговування, проте спецїдальні та прикріпленого авто він позбувався. Разом з дружиною Ніною Петрівною Микита Сергійович проживав у фактичній ізоляції у дачному селищі Петрово-Дальнє, під Москвою, на березі ріки Істра, де приймав нечисленних гостей, переважно рідних та друзів, адже колишні соратники та підлеглі уникали його.
Після бурхливого публічного життя Хрущов довго загоював душевні рани, шукаючи розраду в городництві, читанні та фотографуванні, приділяв багато уваги сім'ї, проте це мало допомагало. Його основною справою на пенсії стала підготовка мемуарів, перша серйозна розмова про які відбулася у 1966 році. Алгоритм їхньої підготовки полягав у надиктовуванні на магнітофонні стрічки з подальшим транскрибуванням та редагуванням. Перший досвід — розповідь про Карибську кризу — вийшов негативним: Микита Сергійович залишився незадоволеним якістю роботи, тому знеохотився продовжувати розпочате. Лише святкування 50-річчя "Великої жовтневої соціалістичної революції" та спроби реабілітації Сталіна, помилки його наступників змусили Хрущова повернутися до серйозної роботи над мемуарами. Фактично він став першим чільним високопосадовцем Радянського Союзу, хто залишив спогади.
Справа просувалася повільно, адже була часозатратна, проте від пропозиції сина Сергія попросити у членів ЦК КПРС машиністку батько категорично відмовився: "Не хочу їх нічого просити. Якщо самі запропонують — не відмовлюсь. Але вони не запропонують — мої спогади їм не потрібні. Лише завадити можуть". До своєї смерті він встиг надиктувати близько 300 годин аудіозаписів або 4 тисячі машинописних сторінок. Один з екземплярів спогадів було передано і сховано за кордоном. Як свідчить син Сергій, деякі працівники КДБ не перешкоджали переправленню їх за кордон, проте підстрахувалися від поширення секретної інформації, попередньо процензурувавши аудіозаписи.
Побоюючись викриттів Микити Хрущова, у 1968 році секретар ЦК Андрій Кириленко за дорученням ЦК КПРС спробував переконати його у шкоді та недоцільності мемуарів, заборонити продовжувати роботу над ними. Хрущов категорично відкинув вимоги, а розмова на підвищених тонах коштувала йому інфаркта. Після вилучення КДБ обманним шляхом оригіналів записів у Сергія Хрущова той дав "сигнал" про публікацію мемуарів за кордоном.
Розголос про підготовку до друку за кордоном спогадів Хрущова наробив переполоху в СРСР. 10 листопада 1970 року його викликали в Комітет партійного контролю, де вимагали зробити заяву про відсутність у нього мемуарів. Після гострої розмови Хрущов засудив "буржуазну пресу" і заявив, що нікому не передавав свої спогади, проте заперечувати їхню наявність не став. Цей виклик коштував йому мікроінфаркта.
Перший том спогадів Микити Сергійовича "Хрущов згадує" англійською мовою вийшов у США наприкінці 1970 року, другий — "Хрущов згадує. Останній заповіт" — у 1974-у, третій — "Хрущов згадує. Магнітофонні стрічки гласності" побачив світ у 1990 році. По суті, це вберегло мемуари від небуття в архівах КДБ.
Помер Микита Хрущов 11 вересня 1971 року в Кремлівській лікарні. Поховання відбулося 13 вересня на Новодівичому цвинтарі у Москві. Це був один з винятків радянської традиції щодо політичних діячів, яких зазвичай ховали біля Кремлівської стіни. Побоюючись заворушень, влада старалася уникнути велелюдних похоронів. Довкола цвинтара, який було зачинено на "санітарний день", було утворено кілька рядів охорони, змінено маршрути громадського транспорту. Безпосередньо біля могили працівники КДБ намагалися унеможливити прощальні промови.
НАЙГІРШИЙ РІК В ІСТОРІЇ?
Коментарі
Дивіться також
• Смерть Сталіна, 1953
• Виступ Хрущова на XX з'їзді КПРС, 1956
• Усунення Микити Хрущова, 1964
• Правила життя Микити Хрущова
• Смерть Леоніда Брежнєва, 1982