Після оголошення Радянським Союзом війни Японії 9 серпня 1945 року і двох атомних бомбардувань американцями міст Хіросіма та Нагасакі, Японія була змушена скласти зброю і 2 вересня підписала Акт про капітуляцію. Зазнавши поразки у Другій світовій війні, яка для неї розпочалась з атаки на американську базу Перл Харбор у 1941 році, на підставі рішень Потсдамської конференції Японія була окупована військами країн-переможниць на чолі з генералом Дугласом Макартуром, котрому були підпорядковані імпеатор та японський уряд.
Під керівництвом окупаційної адміністрації була здійснена демілітаризація країни, прийнята нова конституція, проведено Міжнародний трибунал, здійснено податкову, сільськогосподарську реформи та демонополізовано економіку. Після початку Корейської війни у 1950 році США у складі військ ООН, якими командував Макартур, виявилися втягнутими у протистояння із СРСР і Китаєм, що підтримували Північну Корею і мали намір здійснити інтервенцію на колишню японську колонію Формозу (Тайвань). Це прискорило роботу з укладання мирного договору з Японією, підготовленого США та Великобританією для визначення правового статусу Японії і формального завершення війни з нею.
8 вересня 1951 року у Військовому меморіалі Сан-Франциско розпочалась конференція за участю Японії та 51 країни-переможниці, із 48-а з яких вона уклала мирну угоду, погодившись на відмову від територіальних претензій на Корею, архіпелаг Пенху, острови Формоза, Спратлі, Сахалін, Курильські та Сінгапур, передачу островів Оґасавара та Рюкю під американську опіку, згоду виконувати усі рішення Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу та інших судів по військових злочинах як в Японії, так і за її межами, виплату компенсацій державам-переможцям, військовополоненим та цивільним особам за рахунок своїх зарубіжних та внутрішніх активів.
Проти укладення Сан-Францискського мирного договору виступив СРСР, мотивуючи це відсутністю на конференції делегації Китайської Народної Республіки (яка не була запрошена через війну КНР із Китайською Республікою Тайвань), невизнанням усупереч Ялтинській угоді суверенітету Радянського Союзу над Південним Сахаліном і Курильськими островами, КНР — над Тайванем, архіпелагом Пенху та Парасельськими островами і звинуваченнями у перетворенні Японії на віськову базу США. Крім СРСР мирний договір у Сан-Франциско не підписали Польща та Чехословаччина.
Індія, яка на відміну від Пакистану, не брала участі в конференції через, на її думку, обмеження суверенітету Японії, 9 червня 1952 року уклала з нею окрему двосторонню угоду. Дотримуючись аналогічної оцінки, Цейлон, хоча й підписав договір у Сан-Франциско, став єдиною країною, котра відмовилась від виплати Японією контрибуції і компенсації за завдані в роки війни збитки. 28 квітня 1952 року, у день, коли Сан-Францискський договір набув чинності і Японія стала незалежною державою, вона уклала мирний договір із Тайванем, який формально завершив Другу Китайсько-японську війну, що тривала з 1937 року. 18 грудня 1956 року вона стала 79-м членом ООН.
19 жовтня 1956 року Японія і Радянський Союз підписали декларацію про закінчення війни і відновлення дипломатичних відносин, погодившись на переговори про укладення мирного договору, не підписаного й досі. Також жодної угоди про мир із Японією не уклали ні Північна, ні Південна Корея, ні Китайська Народна Республіка, яка, націоналізувавши всі японські активи на своїй території ще у 1948 році, 29 вересня 1972 року оголосила про відмову від виплати Японією військових репарацій.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Вступ США у Світову війну, 1941
• Битва за Іводзіму, 1945
• Атомнене бомбардування Хіросіми, 1945
• Атомнене бомбардування Нагасакі, 1945
• Капітуляція Японії, 1945
• Паризький мирний договір, 1947
• Міжнародний трибунал для Далекого Сходу, 1948