Бразилія була відкрита португальським мореплавцем Педру Карбалем 22 квітня 1500 року під час його подорожі до Індії — через два дні він висадився на узбережжі поблизу нинішнього міста Порту-Сегуру, яке назвав Землею Святого Хреста і проголосив власністю короля Мануела I. Колонізація узбережжя почалась через чверть століття, коли були засновані міста Сан-Пауло і Сан-Вісенте, а також 14 т. зв. капітаній, спадкових феодальних володінь, які були об'єднані під владою Генерал-губернаторства Бразилія, створеного у 1549 році. Завдяки т. зв. Іберійській унії, що 17 квітня 1581 року об'єднала Іспанію та Португалію під владою Філіпа Габсбурга, колонії поширили свої володіння вглиб континенту на захід від лінії, встановленої Тордесільяським договором, які португальці відмовилися залишити після відновлення незалежності Португалії у 1640 році.
Работоргівля та вирощування цукрової тростини стали основою бразильської економіки, яка почала інтенсивно розвиватись у XVIII завдяки відкриттю великих покладів золота і алмазів та укладанню торгових договорів з Великобританією. Бурхливий розвиток гірничодобувної промисловості сприяв економічному підйому південного сходу Бразилії, куди в Ріо-де-Жанейро у 1763 році португальський уряд перемістив столицю своїх колоніальних володінь у Південній Америці.
Подальшій колонізації на південь сприяв успіх у торгівлі кавою, яка була завезена з Французької Гвіани, — дешева рабська праця, сприятливий клімат перетворили Бразилію у найбільшого світового виробника кави. Однак, монополізація усієї торгівлі Португалією, яка отримувала істотну частину прибутків, обмежувала розвиток самої колонії — 1789 році у капітанстві Мінас-Жерайс і у 1798-у в Сальвадорі відбулися невдалі заколоти представників торгової буржуазії та священнослужителів, направлені на ліквідацію колоніальних податків, введеню вільної торгівлі та проголошення Бразилії незалежною республікою.
У 1807 році в ході Наполеонівських воєн у Європі французькі війська захопили Португалію, що змусило принца-регента Жуана, який правив від імені своєї матері королеви Марії I, втекти разом із двором до Ріо-де-Жанейро, де у 1815 році він проголосив створення Сполученого королівства Португалії, Бразилії та Алгарве. Після повалення Наполеона Бонапарта Жуан VI повернувся у метрополію, де у 1820 році відбулась ліберальна революція, що змінила абсолютну монархію на конституційну.
Португальська Рада конституційних кортесів постановила відновити колоніальний статус Бразилії, однак принц Педру 9 січня 1822 року підтримав рішення сенату Ріо-де-Жанейро про відмову підкоритись метрополії і доручив скликати Установчі збори. У червні вони прийняли конституцію Бразилії і 7 вересня 1822 року проголосили Педру I імператором. До кінця 1823 року його владу визнали всі провінції Бразилії, а ще через два роки — і король Португалії Жуан VI.
По смерті батька у 1826 році Педру I прийняв титул короля Португалії під іменем Педру IV і виїхав до Лісабону, залишивши у якості правителя Бразилії свою п'ятирічну дочку Марію, регентом при якій став його молодший брат Мігель, який у 1828 році здійснив переворот, проголосивши себе імператором. Однак його влада ніким не була визнана, а спроба узурпації стала причиною виступів як проти Мігеля, так і проти Педру I — 7 квітня 1831 року він змушений зректися престолу на користь свого п'ятирічного сина Педру II, який правив до 16 листопада 1889 року, коли був повалений у результаті антимонархічного повстання і проголошення Бразильської республіки.
Перший імператор Бразилії Педру I помер 24 вересня 1834 року від туберкульозу у віці 36 років і був похований у Порту в Королівському Пантеоні дому Браганса.
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність Венесуели, 1811
• Незалежність Аргентини, 1816
• Сімон Болівар — президент Колумбії, 1819
• Незалежність Мексики, 1821
• Перша Філіппінська Республіка, 1898