Василь Стус народився у 1938 році на Вінничині і через рік разом з батьками переїхав у Сталіно (нині — Донецьк), де навчався у середній школі і на історико-філологічному факультеті Педагогічного інституту, по закінченні якого вчителював, працював у шахті, редагував газету «Соціалістичний Донбас». У 1965 році Стус вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР у Києві, з якої 20 вересня того ж року був відрахований за участь в акції протесту проти арештів шістдесятників під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна».
Звільнений з Державного історичного архіву, Стус працював на будівництві, кочегаром, інженером технічної інформації в проектно-конструкторському бюро. Не маючи змоги друкуватись, публікував вірші, які почав писати ще 1959-у, у самвидаві, а в 1970 році його збірка «Зимові дерева» була видана у Бельгії. В кінці 1960-х став займатись правозахисною діяльністю — писав відкриті листи до Президії Спілки письменників на захист Вячеслава Чорновола, Івана Дзюби, до ЦК Компартії України і КДБ, до Верховної Ради України з критикою політики обмеження свободи слова, кричущих порушень прав дюдини.
Термін покарання Василь Стус відбував у селі Кучино Чусовського району Пермської області, де на знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації кілька разів оголошував голодування, рік провів в одиночній камері. 28 серпня 1985 року Стус черговий раз був кинутий до карцеру, де оголосив сухе голодування протесту і помер у ніч з 3 на 4 вересня. Він був похований без присутності рідних на кладовищі села Борисово Чусовського району Пермської області і 19 листопада 1989 року перепохований разом з Олексою Тихим і Юрієм Литвином, що також загинули в таборі ВС-389/36, на Байковому кладовищі в Києві.
У 1990 році вироки судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 7 вересня 1972 року і 2 жовтня 1980 року були опротестовані Генеральним прокурором України і в тому ж році Постановою № 2381н90 Пленуму Верховного Суду СРСР, і Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР Василь Стус був посмертно реабілітований. У 1991 році за збірку поезій «Дорога болю» Василь Стус був посмертно відзначений Державною премією ім. Т. Шевченка. У 1994-99 роках вийшло шеститомне видання його творів, підготовлене редакційною колеґією на чолі з Михайлиною Коцюбинською та сином поета Дмитром Стусом.
Коментарі
Дивіться також
• Українська Гельсінська група, 1976
• Загибель В'ячеслава Чорновола, 1999
• Убивство Георгія Ґонґадзе, 2000