Людовик народився 5 вересня 1638 року і зійшов на престол у 4-річному віці. Згідно із заповітом його батька, Людовика XIII, регентом при малолітньому королі стала його мати, Анна Австрійська, яка правила у союзі з першим міністром кардиналом Мазаріні. У 1660 році Людовик одружився з іспанською інфантою Марією-Терезією і через рік, відразу після смерті Мазаріні, заявив про намір правити односібно, не призначаючи першого міністра. Не маючи достатньої освіти, Людовик володів здатністю підбирати здібних людей на відповідальні посади. Це дало змогу зміцнити централізовану владу, підняти економіку країни і реформувати армію.
По смерті іспанського короля Філіпа IV у 1665 році Людовик XIV заявив претензії на частину Іспанських Нідерландів і зумів добитися приєднання до Франції частини Фландрії. Експансія Франції продовжилась в 1672 році, коли вона в союзі з Англією оголосила війну Нідерландам. За підсумками війни, яка переросла у загальноєвропейський конфлікт, Франція вийшла переможцем і змогла розширити свою територію за рахунок завоювань у Нідерландах, Іспанії, Ельзасі та Австрії. Це була вершина могутності Людовика XIV — його Версальський двір став предметом захоплення всіх монархів, французька дипломатія визначала політику Європи, досягнення у економіці, науці і мистецтвах були безспірними. Дитяче прізвисько Людовика, "сонце", яке він отримав, коли дитиною одягався в костюм римського імператора із щитом, на якому зображалось сонце, стало синонімом королівської величі.
За правління Людовика XIV Франція стала великою колоніальною державою — вона набула значних територій у Північній та Південній Америках, Африці, Карибах. Формалізація стосунків з тубільним населенням привела до затвердження у 1685 році королем «Чорного кодексу», який легалізував рабовласництво. Цей закон, разом із законом про вигнання євреїв з Антильських островів, виданий того ж року, історики вважали «найжахливішим юридичним документом», не беручи до уваги закон 1666 року, за яким всі цигани чоловічої статі підлягали затриманню та відправленню на галери без судового розгляду, їх жінки — до голення голови, а діти — відправки в притулки.
Будучи запеклим католиком, Людовик XIV поставив під свій контроль всі релігійні течії в королівстві, переслідував протестантів, — релігійна свобода стояла на заваді втілення ідей абсолютизму. У жовтні 1685 року Людовик XIV видав Едикт Фонтебло, яким скасував дію Нанського едикту і, фактично, заборонив протестантизм у Франції. Це привело до еміграції у Німеччину, Англію та Голландію більше 200 тисяч протестантів, майно яких було конфісковане. Намагаючись обмежити політичну залежність духовенства від папи римського, Людовик XIV прагнув заснувати незалежний від Риму французький патріархат, проте зазнав невдачі, не отримавши у цьому питанні підтримки французького духовенства.
Як прихильник воєнного вирішення спірчих політичних питань, Людовик XIV присвятив 32 роки свого правління війнам і досягнув безумовних успіхів. Однак це привело, врешті-решт, до занепаду Франції. Після Війни Аугсбурзької ліги 1688 року, в якій король заявив претензії на Пфальц і був змушений воювати проти Англії, Нідерландів, Іспанії та німецьких протестанстьких держав, так і не здобувши успіху, Франція виявилась економічно виснажена. Це привело до втрати володінь у Війні за іспанську спадщину 1701 року, а нищівні поразки завдали удару по величі Франції, від яких не вдалось оговтатись до часів Наполеона.
Кінець епохи Людовика XIV супроводжувався і особистими трагедіями. У 1711 році помер його старший син, наступного року — другий син і внук, а ще через два роки — ще один внук; спадкоємцем Бурбонів залишився лише чотирирічний правнук Людовика XIV (його внук Філіп V посідав іспанський трон і зрікся прав на французький престол). Помер Людовик XIV 1 вересня 1715 року після кількаденної агонії. Його тіло було на 8 діб виставлено у Версалі для прощання і поховане в абатстві Сен-Дені з дотриманням усіх належних монарху обрядів. Період його правління завершив Великий вік французьких Бурбонів, який розпочався з Генріха IV Великого.
Цього ж дня під опікою регента Філіпа Орлеанського, племінника покійного короля, на престол зійшов правнук Людовика XIV, 5-річний Людовик XV, який правив протягом одного з найтриваліших термінів в історії (другий у французької історії за тривалістю після його прадіда, Людовика XIV), який характеризувався розквітом культури, програною Семирічною війною і поступовим економічним занепадом Франції.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• «Прокляті королі», 1328
• Смерть Марії Терезії, 1780
• Страта Людовика XVI, 1793
• Перша Французька імперія, 1804
• Друга Французька імперія, 1852