Після смерті Людовика XIII у травні 1643 року Мазаріні став одним із найвпливовіших людей у королівському дворі. Для покриття постійно зростаючих витрат — на двір, війну з Іспанією, підтримку Швеції у Тридцятилітній війні — доводилось часто підвищувати податки, накладені на селян. Це викликало невдоволення і, часом, заворушення, котрі досягли критичного вираження після того, як Паризький парламент, котрий не мав законодавчї влади, висунув вимоги участі у формуванні податкової політики і проведення реформи судової та поліцейської системи країни.
16 серпня 1648 року кардинал Мазаріні віддав наказ заарештувати лідерів парламентської опозиції Бланменіля і Брусселя, що привело до масових збройних протестів, а 26 серпня — у відкрите антимонархічне повстання Фронди — союзу противників абсолютизму, що об'єднував простих парижан, Паризький парламент (судову палату) і знать, котру уряд королеви-матері позбавив ряду привілеїв. Офіційна підтримка заворушень принцем Конде, герцогом Орлеанським і кардиналом де Рецом змусили в січні 1650 року кардинала Мазаріні та королеву Анну Австрійську з малолітнім Людовиком XIV залишити Париж.
6 лютого 1651 року парламент заявив про визнання правителем Франції герцогога Орлеанського і засудив Мазаріні на вигнання з Франції. Але невдовзі принц Конде, підкуплений обіцянками Анни Австрійської, заявив про свою підтримку королеви-матері. І хоча регентка не виконала свої обіцянки і оголосила Конде ворогом, з Фронди на бік Анни почали переходити її колишні опоненти. В листопаді 1651 року Мазаріні на чолі армії найманців разом з королівськими військами почав придушення заколотів у провінціях і 21 листопада 1652 року королівська сім'я з тріумфом в'їхала у Париж.
Уцілілі фрондери були вислані з Парижу, парламент погодився на відновлення всіх королівських едиктів, які чотири роки перед тим стали причиною заколоту. У січні 1653 року до Парижу знову прибув кардинал Мазаріні, який остаточно переміг Людовіка II Бурбона, принца Конде, змусивши його рятуватись втечею до Іспанських Нідерландів. Він примирився з Мазаріні в 1659 році, проте вісім наступних років не залучався до королівської служби.
Поразка Фронди привела до встановлення у Франції необмеженої королівської влади, котра була повалена під час революції 1789 року.
Коментарі
Дивіться також
• Тридцятирічна війна, 1618
• Людовик XIV — «король-сонце», 1643
• Піренейський мир, 1659
• Проголошення Національних зборів Франції, 1789