Незалежність Афганістану
Після завершення мирних переговорів у Равалпінді, які підвели підсумки Третьої Англо-афганської війни, 19 серпня 1919 року емір Афганістану Аманулла-хан проголосив відновлення незалежності Афганістану. Спроби укласти зі Сполученим Королівством договір про дружбу і добросусідство завершились безрезультатно і в 1921 році нова британо-афганська угода лише підтвердила досягнуті раніше домовленості про розмежування кордону.На обкладинці: Прапор емірату і королівства Афганістан у 1919-28 роках
17345
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У 1747 році Ахмед-шах з пуштунського племені абдалі (дурані) зумів витіснити іранців з околиць Кабула, Кандагара і Герата, відвоював у монголів Хорасан, Сінд, Пенджаб, Кашмір, узбецькі землі від Гіндукушу до Аму-Дар'ї, на території яких заснував самостійну державу. Через півстоліття вона внаслідок міжусобиць розпалась на Гератське, Кабульське, Кандагарське і Пешаварське князівства, які до середини 1830-х років вели між собою виснажливі війни.

В міру просування Російської імперії на Кавказ і в Середню Азію, контроль над Афганістаном став критично важливий для Британської Ост-Індської компанії, і в 1838 році, після того як емір Дост Мухаммед розпочав переговори з Росією про надання підтримки у війні проти останнього з непідкорених ним Гератського князівства, Великобриитанія розпочала свою першу Афганську війну, яка закінчилась для неї ганебною поразкою в січні 1842 року.

Дост Мухаммед став засновником нової династії пуштунських правителів Баракзай, яка правила Афганістаном до повалення монархії у 1978 році
У Другій Англо-афганській війні 1878-80 років Афганський емірат зазнав поразки і за Гандамакською угодою втратив частину володінь, приєднаних до Британської Індії. Формально залишаючись незалежним, він фактично став протекторатом Великобританії, яка визначала всі аспекти його зовнішньої політики і гарантувала захист від будь-якої іноземної агресії. Протягом наступних 40 років лояльність афганських правителів забезпечувалась значною фінансовою підтримкою Британії, однак ситуація змінилась зі смертю Хабібулли-хана з роду Баракзаїв, після вбивства якого 20 лютого 1919 року претензії на престол заявили його брат Насрулла-хан, що представляв лояльну до британців консервативну еліту країни, і його син Аманулла-хан, прихильник модернізації патріархального устрою держави.

Проголосивши себе еміром, Аманулла заарештував опонента за звинуваченням у вбивстві батька, оголосив відмову від дотримання Гандамакської угоди і курс на побудову в Афганістані демократичного суспільства. 3 травня 1919 року силами 50000-тисячної армії і за підтримки близько 30 тисяч військ з числа прикордонних з Індією племен, він розпочав війну з Великобританією. Завдяки чисельній перевазі і кращій військовій злагодженності британські війська відбили перші атаки, перейшли у наступ на афганській території, проте в кінці травня зазнали кількох поразок під час боїв у горах.

Досягнувши лише кількох тактичних перемог і не в змозі перейти до рішучого наступу, британці погодились на пропозицію про тимчасове перемир'я і 3 червня у Равалпінді (нині — Пакистан) розпочались переговори між афганською місією, очолюваною міністром внутрішніх справ Алі-Ахмад Ханом, і британською на чолі з міністром закордонних справ Індії сером Гамільтоном Грантом. Вони завершились підписанням 8 серпня 1919 року угоди, за якою Сполучене Королівство припиняло фінансову підтримку Афганістану, в якості кордону визнавало т. зв. «Лінію Дюрана», створену в 1896 році для демаркації економічних інтересів Афганістану і Британської Індії, і висловлювало готовність через шість місяців укласти з Афганістаном договір про добросусідство, якщо той підтвердить «щирість прагнення відновити дружбу з британським урядом».

Найважливішим результатом переговорів був долучений до Равалпідського договору лист Гранта, в якому він заявив, що «...вказаним договором і цим листом Афганістан офіційно визнається вільним і незалежним у своїх внутрішніх і зовнішніх справах». На його підставі 19 серпня 1919 року у Кабулі Аманулла-хан проголосив відновлення незалежності Афганського Емірату.

Англо-афганські переговори, які розпочались у квітні 1920 року, проходили в чотири етапи, на кожному з яких сторони висували нові взаємні претензії і вимоги, були на грані зриву після укладення Афганістаном договору про дружбу з більшовицькою РРСФР в травні 1921 року, і завершились практично безрезультатно — підписана 22 листопада 1921 року угода лише підтверджувала всі положення Равалпіндського договору і передбачала встановлення торговельних відносин, налагодження поштового зв'язку та обмін інформацією про військові операції прикордонних племен. Вона могла бути оскаржена протягом трьох років кожною зі сторін і через відсутність альтернативи діяла до набуття Індією незалежності в 1947 році.

2640-кілометровий індо-афганський кордон, відомий як «Лінія Дюрана», проліг по території пуштунських і белуджських племен, які виявились політично розділеними, і ніколи не визнавався за остаточний міждержавний кордон ні монархічною ні республіканською владами Афганістану
Проголосивши курс на політичний нейтралітет, Аманулла-хан провів низку реформ, спрямованих на модернізацію країни, у 1923 році ініціював прийняття першої конституції Афганістану, запровадив носіння європейського одягу, освіту для жінок. У 1926 році він прийняв титул падишаха (короля) Афганістану і правив до 1929 року, коли був змушений зректись престолу і виїхати з країни в результаті селянського повстання, після придушення якого четвертим, і передостаннім, королем Афганістану став Мухаммед Надір-шах.

Друк 6
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 5 липня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 19 серпня

Помер Мстислав Ізяславич

1170
#ЦейДень

Все про 19 серпня

Події, факти, персоналії

Союзницький десант у Дьєпі

1942

Арешт Горбачова у Форосі

1991