28 липня 754 року Карл Великий разом з братом Карломаном був помазаний на царство в церкві Сен-Дені папою Стефаном II, а після смерті Піпіна в 768 році разом з ним вступив на престол. Згідно з розподілом батьківської спадщини, Карл отримав у володіння землі від Атлантичної Аквітанії до Тюрінгії, більшу частину Нейстрії і Австразії, Фріз, Франконію. Столицею його володінь було місто Нуайон (північ сучасної Франції), де Карл і був коронований. Карломану у спадок відійшли Ельзас, Бургундія, Прованс, Готія, східна частина Аквітанії, Алеманнія та південні частини Австразії і Нейстрії.
По смерті брата 4 грудня 771 року Карл залучив на свою сторону деяких найближчих до Карломана діячів і захопив спадщину брата — його дружина Герберга і син Піпін, що народився 770 року, знайшли притулок у короля лангобардів Дезидерія. На прохання папи Адріана І 774 року Карл скинув Дезидерія, який загрожував Ватикану, й узяв під свій захист папські володіння. У вдячність за це 25 грудня 800 року папа римський Лев ІІІ коронував Карла на імператора. Завдяки вдалим військовим походам Карл захопив Баварію, заснував Іспанську марку. Він ширив християнство, провадив адміністративні й військові реформи, сприяв торгівлі, зародженню європейської науки, мистецтва й письменства. Період правління Карла отримав назву Каролінзького Відродження, а сам імератор — прізвисько Великий.
Щоб запобігти боротьбі за владу між нащадками, Карл Великий не дозволяв дочкам вступати в законний шлюб, а владу передав єдиному синові Людовику Благочестивому. Той успішно продовжив політику реформ свого батька, однак останні роки його життя пройшли у війнах з синами і зовнішніми ворогами. По смерті Людовика у 840 році війна за спадщину почалась між синами Людовика, яка тривала до підписання Верденського договору 10 серпня 843 року. Згідно з ним утворилось три держави: Серединне королівство (центральна Італія, землі вздовж Рони та лівого берега Рейну, Ельзас, Бургундія, Прованс) на чолі з Лотарем, якому відійшов імператорський титул батька; Західне Франкське королівство (землі на захід від Рейну: Нейстрія, Аквітанія, Герцогство Васконія, Іспанська марка) на чолі з Карлом Лисим; Східне Франкське королівство (землі за схід від Рейну: Алеманія, Саксонія, Баварія) на чолі з Людовиком II Німецьким.
Імперія Карла Великого, хоча й складалася з незалежних королівств, деякий час продовжувала вважатися єдиною державою. Її частинами правили діти і внуки Людовика, але постійні розділи і переділи земель привели до того, що наприкінці IX століття на землях, що входили у Франкську імперію, існувало 7 королівств, правителі яких вели себе достатньо незалежно. У 884 році імперія на короткий час була знову об'єднана в руках онука Людовика, Карла III Товстого, але вже в 888 році розкололась остаточно.
Коментарі
Дивіться також
• Падіння Західної Римської імперії, 476
• Папська держава, 754
• Карл Великий — імператор Заходу, 800
• Смерть Еда Паризького, 898
• Римська імперія Оттона Великого, 962
• Кінець Священної Римської імперії, 1806