Політична криза 2005 року ознаменувала розпад «помаранчевої коаліції», яка виявилась ситуативним союзом і не витримала випробування часом. 3 вересня 2005 року у відставку подав Голова Адміністрації Президента Олександр Зінченко і на скликаній ним прес-конференції виступив з викривальною заявою щодо корупції в найближчому оточенні Президента Віктора Ющенка. Головними об'єктами його звинувачень стали секретар РНБО Петро Порошенко та перший помічник Президента Олександр Третьяков. За цих умов 8 вересня 2005 року Ющенко відправив у відставку уряд Юлії Тимошенко, з якою оточення Президента мало перманентний конфлікт, а також звільнив Порошенка і Третьякова із займаних посад та прийняв відставку Зінченка. Новим Прем'єр-міністром був призначений Юрій Єхануров, уряд якого розглядався як технічний.
26 березня 2006 року відбулися чергові вибори до Верховної Ради України, які змінили політичний розклад сил: Партія Регіонів (ПР) отримала 32,1% голосів (186 парламентських місць), Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) — 22,3% (129), Народний Союз «Наша Україна» (НСНУ) — 13,9% (81), Соціалістична Партія України (СПУ) — 5,7% (33), Комуністична Партія України (КПУ) — 3,7% (21). Створення коаліції за таких умов ускладнювалося тим, що внаслідок конституційної реформи 2004 року, яка вступила в дію з січня 2006 року і перетворила Україну на парламентсько-президентську республіку, посада Прем'єр-міністра ставала більш вагомою за президентську. За цих умов спроба узгодити позиції БЮТ, НСНУ та СПУ провалилася, чим скористалися їх опоненти з ПР, які у червні 2006 року разом з представниками «лівого» табору СПУ та КПУ створили т. зв. «антикризову коаліцію».
Нова конфігурація сил та конфлікт з Тимошенко, чия політична сила входила в ситуативні союзи з новою парламентською більшістю, створювала небезпеку для Президента, який ризикував перетворитися на фігуру без реального політичного впливу. В умовах загострення політичного протистояння Віктор Ющенко виступив з пропозицією підписати «Універсал національної єдності», який мав би консолідувати політичні сили довкола національних інтересів України. Цьому передувало ініційоване Президентом засідання Загальнонаціонального круглого столу, перше засідання якого відбулося 27 липня в Адміністрації Президента, друге — 3 серпня 2006 року, за участі лідерів усіх парламентських фракції та представників громадськості.
«Універсал», який формально був заявою про наміри, містив план дій з 27 пунктів і декларував дотримання прав і свобод громадян та реформування правоохоронної і судової системи, а також запровадження економічних реформ. На зовнішньополітичному напрямі він утверджував вірність курсу на Євроінтеграцію та вступ до СОТ і НАТО (останнє положення мало бути вирішене на референдумі після виконання Україною плану дій щодо членства в Північно-атлантичному альянсі). При цьому планувалося, що Україна буде також шукати шляхи ефективного співробітництва в межах Єдиного Економічного Простору (ЄЕП). 3 серпня 2006 року «Універсал національної єдності» був підписаний лідерами усіх парламентських фракцій за виключенням Юлії Тимошенко, яка оголосила про перехід її політичної сили в опозицію; лідер КПУ Петро Симоненко підписав універсал із застереженнями щодо окремих його положень, які стосувалися місцевого самоврядування, мовного та релігійного питаннь, створення земельного ринку та вступу України до НАТО.
4 серпня 2006 року «антикризова коаліція» голосами 271 депутата затвердила новий склад Кабінету міністрів і новим Прем'єр-міністром України вдруге став Віктор Янукович, який взяв курс на зміцнення своїх позицій: того ж дня Верховна Рада прийняла закон, який забороняв Конституційному суду України розглядати позови щодо законності Конституційної реформи 2004 року. Згідно нової Конституції Президент мав право призначати тільки міністрів оборони та закордонних справ, але завдяки досягнутому з лідерами ПР компромісу від лояльного до Ющенка блоку партій НСНУ до уряду Януковича увійшло 9 його представників: Анатолій Гриценко очолив Міністерство оборони, Юрій Луценко — МВС, Віктор Балога — МНС, Роман Зварич — Міністерство юстиції, Борис Тарасюк — МЗС, Юрій Мельник — Міністерство АПК, Юрій Поляченко — МОЗ, Ігор Ліховий — Міністерство культури і туризму, Юрій Павленко став Міністром у справах сім'ї, молоді та спорту.
Партія Регіонів, яка займала головні позиції в уряді «антикризової коаліції», маючи 14 міністрів і всі посади віце-прем'єрів, взяла курс на планомірне «вичавлювання» з уряду людей Президента та розширення повноважень Прем'єр-міністра України, фактично відмовившись виконувати досягнуті раніше домовленості та імплементувати положення «Універсалу національної єдності». За цих умов 2 квітня 2007 року Віктор Ющенко підписав указ про розпуск парламенту. Країна пішла на дострокові парламентські вибори, які вчергове змінили політичний розклад сил, цього разу на користь Юлії Тимошенко, яка за результатами дострокових виборів, які відбулися 30 вересня 2007 року, вдруге стала Прем'єр-міністром України.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Помаранчева революція, 2004
• Конституційна реформа, 2004
• Інавгурація Віктора Ющенка, 2005
• Перший уряд Юлії Тимошенко, 2005
• Другий уряд Юлії Тимошенко, 2007
• Віктор Янукович — Президент України, 2010
• Арсеній Яценюк — прем'єр-міністр України, 2014