Майбутній король Генріх ІІІ народився 19 вересня 1551 року і був четвертим сином в родині Генріха ІІ Валуа. В юності він багато читав, брав уроки риторики, непогано танцював і фехтував, відзначався особливою елегантністю і майже «дамською делікатністю», як згодом писав про нього посол Венеції. Генріх був улюбленим сином Катерини Медічі, завдяки якій досконало оволодів італійською й став ревним католиком, і яка мріяла побачити його королем. Однак після трагічної загибелі Генріха ІІ на турнірі у 1560 році корона перейшла спочатку до Франциска II, а з його смертю через півроку — до десятилітнього Карла ІХ, правління котрого припало на період, коли французька монархія зіткнулась з необхідністю залагоджувати протистояння з добре організованою протестантською меншиною, до якої приєднались і представники вищого дворянства.
Ініціатива примирення між обома конфесіями виходила з боку Катерини Медічі і її однодумця канцлера Франції Мішеля де л'Опіталя. 17 січня 1562 року було видано едикт про віротерпимість, покликаний закласти основи свободи совісті, однак ініціатива Катерини провалилася через родину Гізів, лідерів католицької партії: Франсуа де Гіз влаштував різанину гугенотів в містечку Вассі, яка дала початок першій релігійній війні. Велика подорож Катерини по країні, розпочата, зокрема, з метою подолання релігійного протистояння, виявилися безрезультатною, а роздмухана екстремістами обох конфесій зростаюча напруга призвела в 1567-68 роках до другої, а в 1569-70 роках і до третьої громадянської війни.
У ці роки і почалася політична кар'єра принца Генріха. Оскільки його брат-король уникав піддавати себе військовій небезпеці, 14 листопада 1567 року Генріх був призначений генерал-лейтенантом королівськими військами. Природньо, за спиною 16-річного полководця стояли досвідчені військові (такі, як Гаспар де Тавані, наприклад), проте обидві перемоги над військами гугенотів — 13 березеня при Жарнаці і 3 жовтня 1569 року при Монконтурі — були приписані в першу чергу йому. Крім військової справи Генріх завжди активно цікавився також політикою, й за наполяганням матері Карл зробив брата генерал-інтендантом короля — разом з цим раніше неіснуючим титулом Генріх став свого роду віце-королем, до якого повинні були звертатися з усіх питань. Крім того, 22 серпня 1573 року бездітний Карл IX офіційно визнав молодшого брата своїм наступником на престолі.
З укладенням Сен-Жерменського миру між католиками і гугенотами до королівського двору в 1571 році повернувся один з лідерів кальвіністів адмірал Гаспар Коліньї, засуджений два роки перед тим до смертної кари. Він спробував реалізувати свої давні політичні намірии — організувати європейський протестантський союз проти іспанського короля Філіпа II, який саме воював з Нідерландами. Однак ні Карлу, ні його матері війна з Іспанією була не потрібна, і нове загострення релігійного протистояння переросло у різанину гугенотів, відому як Варфоломіївська ніч, яка стала початком четвертої релігійної війни. У її розпал, 19 червня 1573 року, Генріх, який саме брав участь в облозі гугенотського форпосту Ла-Рошель в Аквітанії, отримав звістку про своє обрання королем Польщі.
У січні наступного року Генріх прибув до Речі Посполитої, де почував себе некомфортно через різницю культур, незнання мови, звичаїв і необхідність одружитись зі старшою від себе на 28 років Анною Ягеллонкою. На його щастя вже 15 червня 1574 року в Краків прийшов лист від матері, яким вона сповіщала про смерть 24-річного Карла IX. Не бажаючи залишатись у чужій для нього країні і втратити можливість стати королем Франції, в ніч на 19 червня Генріх фактично втік з Польщі і 11 лютого 1575 року коронувався в Реймського соборі.
Під впливом матері Генріх III пішов на примирення з гугенотам й едиктом від 6 травня 1576 року серед іншого надав їм свободу віросповідання і право брати участь в роботі місцевих парламентів. Це викликало категоричне несприйняття з боку Католицької ліги, очолюваної братами де Гіз, які після тривалих переговорів домоглись від короля відміни ряду поступок протестантам. Напруга в країні знову зросла у 1584 році, коли помер Франциск, герцог Аласонський і Анжуйський, молодший брат бездітного Генріха III і наступником престолу за Салічним законом став король Наварри протестант Генріх Бурбон, до всього іншого одружений на рідній сестрі короля Маргариті. Під тиском Гізів Генріх III оголосив про позбавлення Генріха Бурбона права на успадкування престолу, що привело до чергової релігійної війни.
«Війна трьох Генріхів» — Валуа, Гіза і Бурбона — тривала з перемінним успіхом, а спроби короля примирити сторони виявились марними. 12 травня 1588 року проти нього збунтувався Париж, який особливо недолюблював гугенотів, і Генріха III опинився в облозі в Луврі. В столицю урочисто вступив Генріх де Гіз, якого підтримала місцева влада, й домігся від короля призначення себе генерал-лейтенантом (командувачем) королівської армії, після чого Генріх III отримав змогу перенести свою резиденцію в Блуа. У цій ситуації його могли врятувати лише найрішучіші дії, на які він зважився в кінці року: 23 грудня в Блуа королівськими гвардійцями був убитий Генріх де Гіз, який прибув на засідання скликаних королем Генеральних Штатів, а наступного дня — його брат Людовик, кардинал Лотаринзький.
Дізнавшись про підступне вбивство братів де Гізів, папа Сикст V прокляв Генріха III, що налаштувало проти короля й багатьох поміркованих католиків. Серед них був і 22-річний монах-домініканець Жак Клеман, який прийняв рішення вбити Генріха III. Його намір дістав схвалення деяких керівників Ліги, які забезпечили монаха частково справжніми, частково фальшивими листами королю від його прихильників, з якими Клеман 31 липня вирушив з Парижа в маєток герцога Реца в Сен-Клу, де король влаштувався на час спільної з Генріхом Бурбоном облоги столиці.
1 серпня чернець був прийнятий королем і передав йому листи, повідомивши, що в них міститься важлива, призначена особисто для нього, інформація. При цьому охорона відступила від короля на кілька кроків, і коли той заглибився у читання, Клеман ударив вихопленим з-за пазухи стилетом королю в підчерев'я. Генріх захитався і з криком «Він убив мене, підлий монах! Вбийте його!» зумів витягнути з живота стилет і навіть завдати ним розгубленому від скоєного монаху удар в голову в район брови. Чернець спробував вискочити із залу, але був на місці заколотий королівськими охоронцями Сент-Маліном і Пенкорне і викинутий у вікно.
Короля відразу ж поклали на ліжко. Лікарі вклали його внутрощі назад і зашили рану й незабаром настало поліпшення. Але вже через кілька годин Генріх відчув наближення смерті і в присутності свідків оголосив Генріха Бурбона своїм наступником. Вночі Генріх III попросився на останню сповідь, пробачив усіх своїх ворогів, включаючи Жака Клемана, і о 3-й ночі 2 серпня 1589 року останній французький король з династії Валуа помер. Його тіло забальзамували і поховали в Комп'єні в абатстві Сен-Корнілль, а урну з серцем — в головному вівтарі собору Сен-Клод.
Третій з братів де Гіз, Карл, герцог Маєннський, завдяки домопомозі, що надійшла з Іспанських Нідерландів, зумів утримати Париж, проте як більш релігійно поміркований шукав шляхи примирення з Генріхом Бурбоном. Компромісом став перехід Бурбона у католицтво, яке урочисто відбулось 25 липня 1593 року в абатстві Сен-Дені. Оскільки Реймс, традиційне місце коронації французьких монархів, все ще був зайнятий Католицькою лігою, Генріх III Наварський коронувався на престол як Генріх IV 27 лютого 1594 року в Шартрському соборі під Парижем і став першим Бурбоном на французькому троні. 17 вересня 1595 року папа Климент VIII зняв з нього анафему і звинувачення в єресі, що посприяло підтримці Генріха IV з боку більшої частини французької аристократії і завершенню релігійної війни, для запобігання якій у майбутньому 13 квітня 1598 року король підписав Нантський едикт, яким поновив громадянські права гугенотів і надав їм право обіймати будь-яку державну посаду.
Згідно з легендою, по закінченні громадянської війни Генріх IV не став переносити тіло свого попередника в усипальницю французьких королів базиліку Сен-Дені, оскільки йому напророчили, що він сам опиниться там через тиждень після перепоховання. Лише в 1610 році останки Генріха III все-таки перенесли в Сен-Дені і за кілька тижнів Генріх IV Бурбон загинув від руки фанатичного католика Франсуа Равальяка.
Коментарі
Дивіться також
• Загибель Генріха II Валуа, 1559
• Варфоломіївська ніч, 1572
• Смерть Катерини Медічі, 1589
• Вбивство Генріха IV Бурбона, 1610