«Шведський потоп»
Розцінивши успішний наступ московського війська в Литві як загрозу своїм інтересам у Прибалтиці і розраховуючи на підтримку польських магнатів і шляхти, невдоволених діями короля Яна II Казимира, 21 липня 1655 року 14-тисячна шведська армія перетнула кордон Речі Посполитої. Названа сучасниками за стрімкий і руйнівний характер потопом, війна привела до майже повної окупації Польщі, Литви і Пруссії і її хід вдалось змінити лише зусиллями стихійного партизанського руху в Краківському Підгір'ї.На обкладинці: Перший король Швеції з Пфальц-Цвейбрюкенської гілки династії Віттельсбахів Карл X Густав (1622-1660) на портреті пензля Себастьяна Бурдона, 1652 рік. Стокгольм, Шведський національний музей
37528
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

В 1592 році польський король Сигізмунд III Ваза під особистою унією об'єднав Річ Посполиту і Швецію, управляти якою в якості регента через три роки був призначений його дядько Карл Седерманландський. Суперництво між ними за шведський престол привело у 1598 році до польсько-шведського збройного конфлікту, який переріс у повномасштабну війну за контроль над прибалтійськими володіннями колишнього Лівонського ордену. У 1611 році Швеція була змушена змиритись з втратою Ліфляндії, однак поновила бойові дії через шість років, коли успішно завершила війну з Московським царством за контроль над східним узбережжям Фінської затоки.

Так і не зумівши скористатись складним положенням Речі Посполитої, військо якої підступило до Москви, наступну війну Швеція розпочала в 1621 році, коли Польща була втягнута в війну з Османською імперією, однак за п'ять років жодна із сторін не досягла успіхів. Чергове перемир'я було перерване 6 липня 1626 року висадкою в Пруссії шведського війська, яке після ряду перемог зазнало поразки у битві під Тшцяно і в померанському місті Альтмарк був укладений мирний договір, за яким попри перемогу у вирішальній битві виснажена тривалою війною на два фронти Річ Посполита була змушена поступитись Швеції більшою частиною Ліфляндії з Ригою включно, а також частиною портів у Пруссії.

Участь Швеції у Тридцятирічній війні перетворила її на одну з ведучих держав Європи, в той час як Річ Посполита переживала економічний спад і політичну кризу, викликану протистояння між прихильниками і опонентами обраного в 1648 році короля Яна II Казимира, який одночасно був і титулярним королем Швеції, — невдоволена його фанатичною релігійністю і симпатією до абсолютистської монархії Габсбургів впливова частина польської шляхти розглядала в якості прийнятного монарха його двоюрідного брата генералісимуса шведської армії Карла Густава, який у 1649 році з ініціативи шведського дворянства був оголошений спадкоємцем престолу, на який зійшов 6 червня 1654 року після зречення королеви Христини.

У червні 1654 року під формальним приводом захисту православного населення Московське царство розпочало війну проти Речі Посполитої і влітку-восени захопило найважливіші міста і фортеці у її східних володіннях. Розцінюючи це як загрозу шведським інтересам, ріксрод прийняв рішення втрутитись в конфлікт і на думку більшості парламентарів Швеція мала підтримати Річ Посполиту в обмін на відмову від її претензій на Лівонію, Курляндію і Пруссію.

Однак категоричним противником союзу зі Швецією виступив Ян II Казимир, і з січня 1655 року спочатку польські магнати, а згодом і литовські, почали таємні перемовини зі Стокгольмом про обрання Карла X Густава на польський трон. Це дало йому підстави розраховувати на швидку перемогу та політичну підтримку в Речі Посполитій, і 21 липня 1655 року 14-тисячна армія під командуванням фельдмаршала Арвіда Віттенберга з території Шведської Померанії перетнула кордон Великопольщі.

Місцеве ополчення під проводом калішського і познанського воєвод не зуміло дати гідну відсіч, 24-25 липня зазнало поразки у битві під Уйсцем і здалось шведам, які 31 липня зайняли Познань. 17 серпня на їх бік перейшло Серадзьке воєводство, очолюване Яном Конєцпольським. Через три дні під Коніном армія Віттенберга з'єдналась із 12-тисячним військом, очолюваним Карлом Густавом, і 2 вересня завдала полякам поразки на підступах до Варшави, яку без опору зайняла 8 вересня. Ян II Казимир був змушений рятуватись втечею до Кракова, який шведи зайняли 13 жовтня, а звідти — до австрійської Сілезії.

Тим часом 17 серпня про перехід на шведський бік заявив литовський гетьман Януш Радзивілл, що дозволило іншій шведській армії, яка на чолі з маршалом Магнусом Делагарді виступила з Лівонії, до кінця місяця зайняти північні території Речі Посполитої. 20 жовтня 1655 року Януш Радзивілл і його його двоюрідний брат Богуслав уклали з королем Карлом X Густавом т. зв. Кейданську унію, за якою Велике князівство Литовське виходило зі складу Речі Посполитої і мало бути розділене на два окремих князівства, одне з яких переходило під протекторат Швеції.

До кінця жовтня шведська армія захопила Велику Польщу, Мазовію і Малопольщу, розмістивши у найважливіших містах і замках військові гарнізони, на бік шведського короля перейшла більшість шляхти, вельможі Олександр Конецпольський, Ян Собеський і Дмитро Юрій Вишневецький — разом з надвірним військом, а 15 листопада в Сандомирі на вірність Карлу X Густаву присягнуло коронне військо під командуванням великого коронного гетьмана і воєводи київського Станіслава Потоцького.

До середини грудня 1655 року шведськими військами була окупована і майже вся Королівська Пруссія (крім міст Пуцьк, Мальборк і Гданськ). Іншим центром спротиву стала Ченстохова, Ясногорський католицький монастир в якій витримав місячну облогу шведів. На цей час в Краківському Підгір'ї стихійно сформувались хлопські партизанські загони, які зуміли звільнити з десяток міст і замків. Це спонукало Станіслава Потоцького і польного коронного гетьмана Станіслава Лянцкоронського проголосити 29 грудня в Тишківцях (біля міста Замосць) створення шляхетської конфедерації, яка після повернення Яна Казимира на батьківщину 20 січня 1656 року в Кросно (Надсяння) була трансформована в коронну конфедерацію.

1 квітня 1656 року під час меси, яку відправляв нунцій П'єтро Відоні у каплиці Домагаличів Львівського кафедрального собору, Ян II Казимир передав опіку над Річчю Посполитою Матері Божій, яку він назвав Королевою Польщі, і дав обітницю звільнити селян від «гноблення і несправедливих обтяжень» в разі перемоги над шведами. Від імені сенаторів і шляхти її повторив і королівський віце-канцлер Андрій Тшебицький, але «Львівська обітниця» так і не була виконана через протидію тої ж польської шляхти

Це стало поворотною точкою Шведсько-польської війни — під Львовом Ян II Казимир почав концентрацію польських військ із залученням шляхетського ополчення з-під Любліна, з Червоної Русі, Волині та Поділля. У кінці лютого на його бік знову перейшли польські війська під командуванням Конєцпольського, Вишневецького та Собеського, в березні йому на підмогу прибуло литовське військо віленського воєводи Павла Сапеги. Очолена Стефаном Чарнецьким 22-тисячна польська армія 15 березня 1656 року в битві під Ярославом отримала над шведами свою першу велику перемогу, 30 березня зайняла Сандомир, 20 квітня — Люблін, а 1 липня — Варшаву.

Спроби Карла Густава залучити на свій бік угорського короля Юрія II Ракоци, бранденбурзького курфюрста і герцога Пруссії Фрідріха-Вільгельма, литовського магната Богуслава Радзивілла та гетьмана Богдана Хмельницького, з якими 6 грудня 1656 року в Трансильванії він уклав Єрнутський договір про територіальний розділ Речі Посполитої, не приніс успіху — попри загалом успішний угорсько-український наступ на Варшаву, у червні 1657 року війну Швеції оголосила Данія і Карл Густав був змушений забрати з Польщі більшу частину своєї армії. Залишившись без шведської підтримки угорсько-українське військо відступило спочатку на Волинь, а потім, переслідуване поляками, розділилось — козаки продовжили відступ на Поділля, а оточений під Чорним Островом Ракоци був змушений здатись і підписати з Річчю Посполитою мирний договір, після чого був атакований і розбитий кримськими татарами.

На початку 1658 року на боці Польщі виступила Австрія і їх спільні бойові дії розвивались настільки успішно як на території самої Польщі та Литви, так і в Ліфляндії, що у вересні зведені польсько-австрійські війська здійснили кілька рейдів через Шведську Померанію на допомогу Данії, а Яну Казимиру вдалось укласти сепаратний мирний договір з Бранденбургом.

Польсько-шведська війна завершилась після несподіваної смерті 13 лютого 1660 року Карла X Густава — в травні під Гданськом був підписаний Олівський мирний договір, за яким Ян II Казимир відмовився від претензій на шведський престол, Річ Посполита підверджувала шведське володіння Естляндією і більшою частиною Лівонії, Швеція у свою чергу визнавала за Польщею сюзеренітет над Курляндією, а вони разом — незалежність Бранденбургу-Пруссії від Речі Посполитої.


ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Друк 3
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 19 липня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 21 липня

Знищення храму Артеміди

356 до н.е.
#ЦейДень

Все про 21 липня

Події, факти, персоналії

Битва при Шрусбері

1403

Кючук-Кайнарджийський мирний договір

1774

Женевська конференція по В'єтнаму

1954

Зведено Асуанську греблю

1970