У 1776 році в результаті відділення від віце-королівства Перу територій сучасних Аргентини, Болівії, Парагваю та Уругваю було утворено віце-королівство Ріо-де-ла-Плата зі столицею в місті Буенос-Айрес, колишній іспанській колонії, заснованій 2 лютого 1535 року Педро де Мендосою. Через торгові обмеження, накладені Іспанією, віце-королівство Ріо-де-ла-Плата було розвинуте досить слабо, порівняно з іншими іспанськими володіннями, в країні процвітала контрабанда, а невдоволення колоніальною владою у вигляді повстань і заворушень висловлювали як креоли, так і метиси та корінне населення. Крім того над віце-королівством постійно нависала загроза окупації з боку Португалії та Великої Британії.
Наполеонівські війни в Європі підірвали імперську владу Іспанії — 6 травня 1808 року король Фердинанд VII був змушений зректись престолу на користь брата Наполеона Жозефа Бонапарта. Це змусило іспанців розпочати власну війну за незалежність від французів, що ослабило колоніальні адміністрації в іспанських володіннях. У 1809 році чергове повстання почалось в Ла-Пасі, де група революціонерів на чолі з полковником Педро Домінго Мурільо захопила казарми і змусила губернатора залишити місто. 27 липня створена ними "Хунта, хранитель прав народу" проголосила незалежність, проте проіснувала недовго і в січні 1810 року була придушена надісланими з Перу королівськими військами.
18 травня 1810 року новини про те, що Іспанія окупована французькими військами, докотились до Буенос-Айресу, і 23 травня відкрите засідання муніципалітету міста прийняло рішення позбавити влади віце-короля Бальтазара Ідальго де Сіснероса. Через два дні була створена Перша хунта, яка розіслала по містах віце-королівства листи з проханням надіслати своїх представників, які 18 грудня створили Велику хунту і в травні наступного року колоніальна адміністрація була скасована по всьому віце-королівству.
Становлення нової держави наштовхнулось як на протиріччя між окремими провінціями, так і на загрозу інтервенції — у 1811 році незалежність від Іспанії і від влади Великої хунти проголосила провінція Парагвай, де була обрана своя хунта на чолі з Хосе де Франсія, а Східний Берег (нині — Уругвай), який на противагу Великій хунті виступав за федеративний устрій, у квітні 1811 року був окупований португало-бразильськими військами, котрі були виведені лише 13 червня 1812 року завдяки впливу і посередництву Великої Британії.
У 1813 році депутати, які представляли 50-тисячне населення Уругваю, на Генеральній конституційній асамблеї Об'єднаних провінцій Ріо-де-ла-Плати, висловилися за надання Східному Берегу автономії, що було категорично відкинуто і в решті-решт в 1815 році привело до збройного конфлікту. Після перемоги над Уругваєм Конгрес Об'єднаних провінцій Ріо-де-ла-Плати, який зібрався у місті Тукуман, 9 липня 1816 року проголосив незалежність від Іспанії та інших країн і створення нової держави — Об'єднані провінції Південної Америки, яка в 1826 році була перейменована на Аргентину.
Нездатність створити єдиний уряд і протиріччя між централістами та федералістами знову привели до посилення конфліктів між провінціями, які переслідували Аргентину до середини XIX століття: в 1825 році від Аргентини відділилась Республіка Болівар (нині Болівія), в 1828-у в результаті аргентино-бразильської війни — Уругвай, а в 1852 році і сама провінція Буенос-Айрес, котра, маючи монополію на судноплавство по ріці Ла-Плата, вважала себе достатньо багатою, щоб існувати самостійно. Лише 10 листопада 1859 року, після повної воєнної поразки Буенос-Айреса, єдність країни була відновлена.
НАЙГІРШИЙ РІК В ІСТОРІЇ?
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність Венесуели, 1811
• Сімон Болівар — президент Колумбії, 1819
• Незалежність Мексики, 1821
• Незалежність Еквадору, 1822
• Незалежність Бразилії, 1822
• Федеративна Республіка Центральної Америки, 1823
• Перша Філіппінська Республіка, 1898
• Завершення Іспано-американської війни, 1898
• Відділення Панами від Колумбії, 1903