цей день
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Другий термін президета Єльцина
3 липня 1996 року у другому турі президентських виборів Борис Єльцин випередив свого суперника комуніста Геннадія Зюганова на 13% і вдруге був обраний президентом Російської Федерації. Однак, погане здоров'я не дозволило йому повноцінно керувати державою, яка пережила фінансову і політичну кризу, і через три роки Єльцин добровільно пішов у відставку.
На обкладинці: Борис Єльцин, 1996 рік
2736
Особистості
Володимир Лук'янюк
Кадровий партапаратник, який пройшов усі щаблі комуністичної ієрархії від провінційного райкому КПРС до голови Московський міському партії, Борис Єльцин зробив стрімку кар'єру політика в кінці 1980-х на критиці тодішнього генерального секретаря КПРС Михайла Горбачова, під управлінням якого СРСР опинився у глибокій економічній і політичній кризі. На хвилі протестних настроїв в травні 1990 року Борис Єльцин став Головою Верховної Ради РРФСР, яка під його головуванням прийняла Декларацію про державний суверенітет. 12 червня 1991 року Єльцин отримав підтримку 45,5 мільйонів виборців і став першим президентом Росії.
У серпні 1991 року завдяки своєму високому аторитету Єльцин за три дні зумів придушити компартійний путч, лідери якого заарештували в Криму Михайла Горбачова, і таємно від нього провести переговори з головами Верховних Рад України Леонідом Кравчуком і Білорусі Станіславом Шушкевичем, котрі завершились підписанням в грудні 1991 року Біловезьких угод і розпадом Радянського Союзу.
Складна еономічна ситуація в Росії на початку 1990-х привела до численних конфліктів Єльцина як з опозицією, так і з колишніми соратниками, і у 1993 році, після спроби змістити його з посади президента, політична криза переросла у збройне протистояння - 3 жовтня Єльцин ввів у країні надзвичайний стан і віддав наказ про штурм будинку парламенту, після чого розпустив Верховну Раду і Конституційний суд, зосередивши в руках всю повноту влади - прийнята наступного року конституція значно звузила повноваження парламенту на користь президента.
Незважаючи на те, що через невдачі та помилки в проведенні економічних реформ і фактично програну Першу Чеченську війну на початок 1996 року рейтинг Єльцина впав до 3%, він заявив про намір болотуватись на пост президента Росії вдруге, пояснюючи це загрозою реваншу комуністів, які рік перед тим здобули переконливу перемогу при виборах в парламент. Конфлікт з Думою досягнув апогею в березні, коли вона прийняла постанову про визнання недійсними Біловезьких угод в частині розпуску СРСР, - Єльцин доручив підготувати проекти заборони Компартії РФ, розпуску парламенту і переносу термінів проведення президенських виборів.
Однак ці плани не були реалізовані, натомість Борис Єльцин розпочав активну передвиборчу кампанію, прийняв ряд популістичних актів і в травні 1996 року підписав з лідером чеченських сепаратистів Зелімханом Яндарбієвим угоду про припинення бойових дій. Це посприяло зростанню популярності Єльцина, що разом із активним застосуванням адміністративного ресурсу дозволило перемогти у першому турі президентських виборів, який відбувся 16 червня.
Наступного дня Єльцин був госпіталізований з інфарктом, але це вдалось приховати від широкого загалу - по телебаченню транслювались заздалегідь зняті репортажі про зустрічі президента та інтерв'ю з ним. 3 липня 1996 року стан Єльцина був настільки поганий, що він проголосував в урядовому санаторії, де проходив реабілітацію, а не за місцем проживання. У другому турі виборів він набрав 53,82% голосів проти 40,41% у лідера комуністів Геннадія Зюганова і вдруге став президентом Російської Федерації.
Тим не менше, через проблеми зі здоров'ям Єльцин не міг повноцінно керувати державою і після фінансової кризи 1998 року, в Росії почалась чергова політична криза - протягом року відбулась зміна семи урядів, останній з яких 9 серпня 1999 року очолив мало відомий на той момент директор ФСБ Володимир Путін, котрому Борис Єльцин офіційно передав президентські повноваження, заявивши про свою добровільну відставку в останній день року.
all_inclusive
21 грудня 2015 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.
Сподобалась стаття?
Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Політика
Європа
Новітня історія
Наш час

Головні події 3 липня

#ЦейДень
Все про 3 липня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left2 липня
4 липняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

Наверх