Прагнучи мати сина-спадкоємця, двічі вдівець і батько трьох дочок імператор Лев VI Мудрий навесні 900 року всупереч візантійському законодавству і тодішній релігійній практиці одружився на Євдокії, яка померла 12 квітня 901 року при пологах. Народжений нею хлопчик також не вижив (за деякими версіями — був мертвонародженим). Лише 17 чи 18 травня 905 року на світ з'явився Костянтин, матір'ю якого була Зоя Карбонопсина («Чорноока»), що «була четвертою царською дружиною і перебувала в палаці з царем невінчаною». Він народився у Пурпуровій залі імператорського палацу, від чого за царевичем закріпилось прізвисько Порфірогенет або Багрянородний, яке у подальшому стало синонімом дітей обох статей, народжених під час правління батька (навідміну від дітей, народжених до вступу батька на імператорський престол).
Лише 6 січня наступного року патріарх Миколай Містик охрестив Костянтина, але відмовився визнати шлюб Лева VI, який був легалізований тільки весною 907 року, коли патріархом став духівник імператора ігумен Євфимій. Щоб зміцнити політичні перспективи свого сина, у 908 році Костянтин був проголошений батьком співімператором і залишався у цьому статусі й по його смерті 11 травня 912 року.
Правління Олександра III, ще одного співправителя і молодшого брата Лева VI, було коротким — він усунув більшість радників і призначенців свого старшого брата, вислав його дружину Зою з Константинополя і, відмовившись платити данину болгарам, спровокував чергову війну, готуючись до якої помер 6 червня 913 року.
Восьмирічний Костянтин опинився під опікою регентської ради, ведучу роль в якій у 914 році захопила його матір, котра правила наступні 5 років — у 919 році великий гетеріарх (командуючий варязькою гвардією) Роман Лакапін видав свою дочку заміж за Костянтина, вислав Зою в монастир, змусив зятя надати собі титул цезаря і 17 грудня 920 року був проголошений співімператором Костянтина Багрянородного. Його правління пройшло у неперервних війнах — успішних на Сході і невдалих на Заході, — і 16 грудня 944 року Роман Лакапін був повалений власними синами-співправителями, які вивезли батька на остів Проті (нині — Кіналиада, біля Стамбула), де змусили зректись влади і постригтись у ченці.
Дружина Костянтина Олена не змирилась зі спробою узурпації влади її братами: Стефан і Костнятин Лакапіни були звинувачені у спробі повалити законного імператора і вже 27 січня 945 року рішенням суду були вислані до їх батька.
39-річний Костянтин Багрянородний, який попри свій високий статус практично ніколи не залучався до державної діяльності, 6 квітня зробив своїм співправителем 7-річного сина Романа і фактично передоручив владні повноваження своїм радникам і дружині, а сам продовжив займатись улюбленими справами — наукою і літературою. Як одна з найосвіченіших особистостей своєї епохи, він став автором і видавцем кількох трактатів та збірників — «Про феми», «Три трактати про імператорські військові експедиції» (після 945 року), «Про управління імперією» (бл. 950 року), «Про церемонії» (957), — які стали важливим джерелом інформації про церемоніальні протоколи візантійського двору, народності Візантійської імперії і сусідніх держав, в яких згадується, зорема, і візит восени 957 року до Константинополя «архонтиси Русі» Ольги і її хрещення.
За Костянтина Багрянородного великого впливу на державні справи набув перший міністр Василій Лакапін (наймолодший син колишнього імператора Романа Лакапіна), який зберігав його практично неперервно до своєї смерті в 985 році, а також, попри поразки у війні з арабами, — командуючий східних армій Варда Фока-старший, батько майбутнього імператора Никифора II Фоки (який у 954 році замінив батька на посту головнокомандувача). У внутрішній політиці Костянтином були продовжені заходи його попередника з поверненню селянам земель, раніше конфіскованих аристократією, що дозволило суттєво зміцнити фінансовий стан імперії і армії, якій у 956 році в Кілікії вдалось отримати першу переконливу перемогу над арабами.
Помер Костянтин VII Багрянородний 9 листопада 959 року (його на два роки пережила дружина Зоя Карбонопсина). Йому наслідував 21-річний син Роман II, за майже чотири роки правління якого Візантія повернула контроль над Критом та Кілікією і навіть розграбувала Емірат Алеппо. По смерті Романа 15 березня 963 року (через два дні після народження Анни, майбутньої дружини великого князя київського Володимира Святославича, регентом його малолітніх синів Василя II і Костянтина VIII стала їх мати Феофано. Вона уклала союз із Никифором Фокою, проголошеним 2 липня військами у Кейсарії імператором, який 14 серпня у кривавих вуличних боях захопив Константинополь і через два дні у соборі Св. Софії був зведений на престол Візантії.
Коментарі
Дивіться також
• Заснування Константинополя, 330
• Феодосій Флавій — імператор Сходу, 379
• Ірина Афінська — імператриця Візантії, 797
• Олексій Комнін — імператор Візантії, 1081
• Сходження на престол Олексія V Дуки, 1204
• Падіння Візантійської імперії, 1453