Наприкінці 1870-х років в США для освітлення міст замість гасових ламп дедалі частіше почали використовуватися дугові лампи, що живились змінним струмом високої напруги (до 3 тисяч Вольт) від великих генеруючих установок. Їх перевагою і одночасно недоліком була висока яскравість, завдяки чому лампи були здатні освітлювати цілі вулиці, заводські двори або великі приміщення, але виявилися непридатнми для побутових користувачів. Ситуація змінилась у 1879 році, коли Томас Едісон створив лампу розжарювання, яка працювала від постійної напруги 110 В. Незважаючи на відносно невеликий термін роботи, лампи Едісона досить швидко набула поширення, а його компанія «Edison Electric Light» почала постачати необхідне обладнання — генератори, акумулятори та лічильники — і прокладати підземні електромережі у великих містах Сходу США.
Проте, через особливості постійного струму без значної втрати потужності його можна було постачати лише на невеликі відстані (до милі), недолік, котрого були позбавлені мережі змінного струму, які стали реально конкурувати із системами Едісона на початку 1880-х років, коли набули поширення індукційні перетворювачі струму, — виявилось економічно вигідно передавати на кілька десятків миль високу змінну напругу, яку кінцевий споживач мав змогу понижувати з допомогою трансформатора.
Зрозумівши переваги і перспективи змінного струму, американський винахідник і підприємець Джордж Весінгауз, який у 1884 році почав займатись вуличним освітленням, вже через рік відмовився від розробки системи, подібної до Едісонової, і зосередив зусилля на створенні потужних систем змінного струму — придбавши європейські патенти на трансформатори і генератори, восени 1886 року в місті Буффало, штат Нью-Йорк, компанія «Westinghouse Electric» встановила першу комерційну систему змінного струму, а до кінця 1887-го мала 68 працюючих електростанцій проти 121 на постійному струмі у Томаса Едісона, обігнавши свого конкурента «Thomson-Houston Electric Company» зі штату Массачусетс, що володіла власними 22-а електростанціями і змінного і постійного струму.
Попри очевидне здешевлення і технічні переваги систем змінного струму, інженерам Едісона не вдалось переконати його відмовитись від власної розробки, хоча ситуація для нього стала критичною коли Вестінгауз купив компанії «Consolidated Electric Light» і «Waterhouse Electric Light Compan», і отримав контроль над більшістю патентів на лампи розжарювання конкурентів Едісона. В тому ж 1887 році один з інженерів «Westinghouse Electric» винайшов лічильник змінного струму, а завдяки патенту на багатофазний асинхронний двигун, купленому у Нікола Тесли, компанія вийшла на нові, промислові ринки збуту, де до того змінний струм не використовувався.
Питання безпеки змінного струму набуло чималого суспільного розголосу після публікації 5 червня 1888 року в газеті «New York Post» відкритого листа інженера-електрика Гарольда Брауна, який після переліку всіх потенційних недоліків змінного струму і звинувачень «Westinghouse» у смерті 30 людей задав риторичне питання «чи варто піддавати громадськість постійній небезпеці заради дешевої електроенергії». Через три дні він звернувся до нью-йоркського електротехнічного контролю з вимогою обмежити напругу ліній передач змінного струму 300-ми Вольтами, що робило її використання економічно недоцільним.
Ці події співпали у часі з обговоренням у штаті Нью-Йорк питання про заміну повішення більш гуманниою стратою струмом і, як стало відомо пресі у 1889 році з листів викрадених у Брауна, він перебував у змові з Едісоном, котрий через підставних осіб придбав для нього кілька потужних генераторів змінного струму компанії «Westinghouse» для створення електричного стільця, з допомогою якого 6 серпня 1890 року в нью-йоркській тюрмі Оберн було страчено першого засудженого.
Проте зусилля Едісона дискредитувати Вестінгауза і його продукцію виявились марними — ні фінансування замовних статей у газетах, ні підкуп лікарів та експертів не дали йому можливості виграти протистояння з конкурентом: терплячи збитки і потребуючи обігових коштів, ще в січні 1889 року він був змушений залучити інвестиції фінансових магнатів Джорджа Моргана і родини Вандербільт, які об'єднали виробника ламп «Edison Lamp Company», виробника динамо і великих електродвигунів «Edison Machine Works» патентотримача «Edison Electric Light» в компанію «Edison General Electric Company», в якій сам Едісон втратив вплив на прийняття рішеннь і наступного року залишив її, щоб зайнятись технологією переробки залізної руди.
У 1892 році, щоб не відповідати по кількох десятках судових справ за порушення патентного законодавства, компанія «Thomson-Houston» погодилась на злиття з «Edison General Electric», в результаті чого була створена «General Electric Company», в назві якої місця імені Томаса Едісона вже не знайшлось. Це стало остаточним підтвердженням його програшу у «Війні струмів» — контролюючи три чверті ринку електроенергії США, «General Electric» повністю перейшла на випуск генераторів змінного струму. Проте, це не допомогло їй поглинути свого останнього конкурента — попри щедрі пропозиції Джорджа Моргана в кризові 1890-і роки «Westinghouse» зуміла зберегти самостійність і в 1893 році виграла тендер на будівництво Ніагарської ГЕС, а «General Electric» довелось задовільнитись лише прокладенням ліній електропередач від неї до найближчого міста Буффало, штат Нью-Йорк.
Коментарі
Дивіться також
• Лампа розжарювання Едісона, 1879
• Переїзд Нікола Тесла до США, 1884
• Перша страта на електричному стільці, 1890
• Відкриття електрона, 1897
• Помер Томас Едісон, 1931