Ерік Вейхенмаєр народився в 1968 році з вродженою хворобою сітківки очей, яка переросла у глаукому і у віці 13 років повністю втратив зір. Завдяки батькові Ерік не припинив заняття спортом і у 1987 році закінчив середню школу в місті Вестон, штат Конектикут, і, будучи капітаном шкільної команди з вільної боротьби, виступав за свій штат на чемпіонаті США. Через чотири роки він отримав ступінь магістра в галузі загальної середньої освіти від коледжу Леслі в Бостоні. Весь цей час, за його власним зізнанням, Ерік тренувався рухатись у просторі так, ніби він зрячий, — відмовився користуватися тростиною, грав у футбол, продовжував займатись боротьбою і лише при дальніх переїздах використовував собаку-поводиря.
У 1991 році у складі експедиції Ерік Вейхенмаєр подорожував горами Паміру в Таджикистані, в 1993-у — перетнув льодовик Батура в горах Північного Пакистану, а у 1995 році вразив світ, коли піднявся на найвищу гору Північної Америки Мак-Кінлі (висота 6194 м). На відзнаку його досягнення Вейхенмаєр отримав право нести Олімпійський вогонь в 1996 році і був нагороджений Медаллю мужності. Цього ж року він самостійно піднявся на 900-метрову скелю Ель-Кептен в Йосемітському парку. В 1997 році Ерік одружився і відсвяткував весілля на вершині Кіліманжаро (5895 м) в Танзанії. Невдовзі він захопився парашутним спортом (сольні стрибки), плаванням з аквалангом, лижним спортом і в 1998 році разом з батьком перетнув В'єтнам з Півночі на Південь, проїхавши на велосипеді-тандемі близько 1200 кілометрів.
В січні 1999 року Ерік Вейхенмаєр з другої спроби подолав вищу вершину Південної Америки. Перша спроба виявилась невдалою через погані погодні умови і нестерпний біль в очах на значних висотах. Зробивши операцію, Вейхенмаєр зумів витерпіти 70-градусний мороз, сильний вітер, і біль в очах, щоб насолодитись 20-хвилинним перебуванням на горі Аконкагуа висотою 6962 м.
Після сходження на пік Вінсон в Антарктиді, у 2000 році Ерік Вейхенмаєр став членом команди, яка мала проводити екологічну очистку одного з висотних таборів на шляху до вершини Евереста. Завдяки фінансовій підтримці Національної федерації сліпих США і тому, що в команді було три учасники, які вже долали Еверест, у березні 2001 року Ерік розпочав підготовку до сходження на найвищу точку планети, яку подолав 25 травня 2001 року. Він став першою і поки єдиною, незрячою людиною, якій це вдалось зробити.
Підкорення Евересту прославило Еріка Вейхенмаєра на весь світ — він написав кілька книжок («Торкнутись вершини світу: подорож сліпого», «Далі, ніж бачать очі»), взяв участь у програмах адаптації сліпих, виступав з лекціями на тему подолання життєвих труднощів і самомотивації як для неповносправних, так і бізнес-корпорацій.
Для завершення програми «Сім вершин» (сім найвищих піків на семи континентах) в червні 2002 року Ерік Вейхенмаєр піднявся на Ельбрус (5642 м, Кавказькі гори) і через два місяці — на гору Костюшко (2228 м, Австралія), з якої спустився на лижах.
У 2008 році Ерік Вейхенмаєру підкорилась найвища вершина Нової Гвінеї гора Пунчак-Джая (5029 м).
Наступним захопленням Вейхенмаєра став парапланеризм і рафтинг — він першим серед незрячих самостійно спустився на байдарці по ріці Колорадо у Великому каньйоні.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Перше підкорення Евересту, 1953
• Перша кругосвітня піша подорож, 1974
• Перше сходження на Еверест без кисню, 1978