Англо-французький договір в Труа
Після шестилітньої успішної англійської військової кампанії 21 травня 1420 року в Труа укладено англо-французьку угоду, за якою король Англії Генріх V Ланкастер став сином і спадкоємцем французького короля Карла VI Валуа. Це закладало основи майбутньої об'єднаної англо-французької держави, однак несподівана смерть обох монархів через два роки змінила хід історії і останній етап Столітньої війни завершився для Англії повною поразкою й втратою практично всіх завоювань у Франції.На обкладинці: Печатка Генріха V, що скріплює «Договір в Труа» © Національні архіви Франції
13350
Читати 10 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Тривале перемир'я в ході Столітньої війни, укладене 18 липня 1389 року в Леленгемі, поблизу Кале, було порушене зі сходженням у 1413 році на престол Англії Генріха V Ланкастера. Придушивши повстання у Вельсі, в 1415 році він заявив своє право на французький трон, яке на думку правлячого у Франції дому Валуа не мало під собою правового підґрунтя.

Першим з англійських монархів претензії на французький престол заявив Едвард III Плантагенет (рідний прадід Генріха V), який доводився племінником останньому Капетингу на троні Франції Карлу IV Красивому, на момент смерті якого у 1328 році був його найближчим родичем по чоловічій лінії

Військову кампанію у Франції Генріх V розпочав влітку 1415 року із захоплення армією 7-10 тисяч осіб Арфлера у Нормандії, в жовтні здобув переконливу перемогу в битві під Азенкуром і до 1419 року в англійських руках опинилися Кале, більша частина південного заходу Франції з центром у Бордо, Нормандія, і Бретань. Фактично Франція виявилась поділеною між англійським королем Генріхом V, королем Франції Карлом VI Божевільним, що контролював південний схід країни, і бургундським герцогом Жаном Безстрашним, котрий хоч і не був відкритим союзником англійців, але у боротьбі з прихильниками брата короля Людовика Орлеанського у 1418 році захопив Париж.

Для вирішення поточної ситуації у Мелені під Парижем з 30 травня по 30 червня 1419 року було проведено декілька нарад, на яких були присутні Карл VI, його дружина Ізабелла Баварська, їх дочка Катерина Валуа, Жан Безстрашний та брати короля Генріха V Хамфрі Глостер і Томас Кларенс. Перемовини виявились безрезультатними через бажання англійського короля отримати суверенні права на Нормандію і Аквітанію та руку Катерини, що означало б крах престижу короля Франції і загрожувало б безпосереднім володінням герцога Бургундського.

«Перш ніж виїхати з Мелену, Генріх V сказав герцогу Бургундському: «Милий кузене, хочу, щоб ви знали, що ми або отримаємо дочку короля, або виженемо його з королівства разом з вами». «Сір, — відповів Жан, — можливо, вам такі слова легко вимовити, але перш, ніж ви зможете вигнати з цього королівства мого пана і мене, я нітрохи не сумніваюся в тому, що ви вже достатньо втомитеся»» — Хроніка Ангеррана де Монстреле

Тверезо оцінивши ситуацію, Жан Безстрашний вирішив піти на дипломатичні поступки своєму супротивнику, 15-річному дофіну Карлу, зустрівшись і зблизившись зі своїми ворогами Арманьяками. Розцінивши це як зраду, Генріх V захопив важливе місто Понтуаз на Уазі, даючи зрозуміти герцогу Бургундському тверду позицію Англії.

10 вересня 1419 року делегації дофіна і герцога Бургундського зустрілися на мосту в місті Монтеро недалеко від Парижу. Подальші події на сьогодні залишаються доволі незрозумілими через нестачу джерел, однак достеменно відомо, що переговори зайшли в глухий кут і герцога Бургундії Жана Безстрашного було вбито лицарем Тангі дю Шателем зі свити дофіна. Більшість істориків дотримуються версії, що це вбивство герцога Бургундського стало своєрідною помстою за вбивство його людьми Людовика Орлеанського у 1407 році. Як би там не було, вбивство Жана Безстрашного поставило хрест на об'єднанні французьких і бургундських сил у протидії англійській інтервенції через розрив його сином Філіпом ІІІ Добрим відносин з дофіном Карлом.

Більш як століття потому король Франциск І (1494–1547) відвідав крипту у Шампмоле і місцевий монах, показавши йому череп Жана Безстрашного з отвором від удару бойовою сокирою, сказав, що «через цей отвір англійці зайшли у Францію»

У січні 1420 року під головуванням Карла VI було проведено Королівську раду, на котрій було видано ордонанс, яким дофіна Карла, рідного сина короля, піддали прокляттю, викреслили зі спадщини, назвавши «батьковбивцею, образником королівської величі, руйнівником і ворогом народної волі». З огляду на хворобу короля, ці рішення приймались його матір'ю Ізабеллою Баварською і "бургіньонами", які домінували в королівській свиті і його адміністрації.

Зрозумівши, що зі смертю Жана Безстрашного відбувся перелом на користь Англії, Генріх V заявив, що відтепер єдиним актуальним питанням для нього стає корона Франції і створення Об'єднаного Королівства Англії і Франції — цілковито нової держави на мапі середньовічної Європи. 21 березня 1420 року для зустрічі з його послами до Труа в Шампані прибув молодий бургундський герцог Філіп ІІІ Добрий. З боку французів на ній були присутні представники бальяжів (судових округів), міст, станів Генеральних штатів, Паризького університету і духовенства різних міст. Усім присутнім розтлумачили суть майбутнього договору, який зі слів представників Англії укладався в першу чергу не заради задоволення інтересів англійського короля, а для встановлення миру і порядку на території Французького королівства.

8 квітня 1420 року було розроблено першу частину майбутнього мирного договору, «Попередню частину умов», наступного дня відправлену до Руану, де на той час знаходився Генріх V. Для надання легітимності передачі французького трону англійському королю «Попередня частина» опиралася на право салічної правди: король Карл VI мав проголосити Генріха V своїм сином, після його смерті корони Англії і Франції мали б об'єднатися в одну державу, а вже по смерті Генріха V корона Об'єднаного Королівства Англії і Франції повинна була б перейти до його нащадків. При цьому Франція зберігала своє право, закони і звичаї. Таким чином Генріх V займав французький трон не тільки по салічному праву, але і по праву крові.

8 травня 1420 року Генріх V, який на цей час знаходився в Понтуазі, виступив в Труа. В місто вже прибули Карл VI, його дружина Ізабелла Баварська і принцеса Катерина Валуа, з якою англійський король мав намір одружитися. Місто підготували до урочистої церемонії підписання угоди, причепурили і прикрасили до святкування, делегації теж були на місці. Нарешті 20 травня Генріха V зустрів герцог Бургундський і разом з ним урочисто увійшов в Труа.

Генріх V відправився до французького короля, щоб вшанувати його, але Карл VI, який сидів на троні, не впізнав англійського короля. Багато хто з присутніх, зокрема й королева з принцесою, зніяковіли від такої сцени. Але Карл все ж оговтався і промовив «А, це ви? Ласкаво просимо, ми раді вас бачити! Привітайте дам», після чого Генріх V поцілував королеву і принцесу та провів з ними бесіду, присвячену організаційним питанням і наслідкам майбутнього договору, після чого у супроводі свити попрямував до своєї резиденції.

З ратифікацією угоди слід було поспішати, оскільки ніхто не міг знати напевно коли король Карл знову втратить свідомість, а то й здоровий глузд. Тому вже наступного дня, 21 травня 1420 року, урочиста церемонія була підготовлена в місцевому соборі Св. Павла. Генріх V разом з Ізабеллою пройшли по довгому нефу, після чого він піднявся на вівтар в апсиді і урочисто зачитав присутнім статті мирної угоди і скріпив її печаткою, причому тією ж, що й Едвард ІІІ у 1360 році скріплював мирну угоду в Бретіньї, яка завершила перший етап Столітньої війни. Це також мало б вказати на остаточну правову справедливість, яка запанувала між обома королівствами і закінчення молодим Генріхом V справи, розпочатої його прадідом.

Церемонія ратифікації відбулась за відсутності французького короля, що надало правові аргументи партії «арманьяків», які у подальшому зазначали, що угода в Труа була підписана всупереч волі короля Карла VI

2 червня 1420 року Генріх V заручився з 18-літньою принцесою Катериною, яка мала б народити йому нащадків, у майбутньому отримати титул королеви Франції, доходи і утримання, які їй належать по закону Французького королівства. Що стосується права, норм, звичаїв і традицій Французького королівства, то цей аспект теж було зауважено в Труаському договорі: англійський король після смерті Карла ставав королем Франції, але не міг ні зараз, ні пізніше змінювати жодних інституцій, закладених Капетингами і Валуа, а міста і бальяжі мали б і надалі зберігати свої права та устрій, який існував за часів Карла VI. При цьому, правда, Генріх V міг впроваджувати в органи місцевого самоврядування «людей надійних, чесних, здібних», звісно, на практиці, людей проанглійських. Це зміцнювало б позиції Англії у Франції, яка фактично ставала її частиною, номінально зберігаючи своє право, звичаї та норми.

Однак у 1422 році відбулися події, які кардинально змінили ситуацію як в Англії, так і у Франції: 31 серпня від дизентерії помер Генріх V Ланкастер, а через шість тижнів від малярії — його тесть король Карл VI Божевільний. По смерті обох монархів створилася певна юридична лазівка, адже за умовами угоди в Труа влада у Франції мала перейти до Генріха V, а від нього — до його дев'ятимісячного сина, лише після смерті Карла VI. Тому порядок престолонаслідування було порушено, чим скористався дофін і 22 жовтня, на наступний день по смерті батька, коронувався в Пуатьє як Карл VII. Ці події також порушили і васальні відносини: наприклад, герцог Бретані конетабль Артур де Рішмон заявив, що «англійський король мертвий і всі клятви вже знищено» й відмовився присягнути Генріху VI.

Об'єднане Королівство Англії і Франції проіснувало недовго. Незважаючи на те, що 16 грудня 1431 року 10-річний Генріх VI Ланкастер у соборі Паризької Богоматері був коронований на французький престол під іменем Генріх II, примиритись із Карлом VII, що коронувався у Реймсі у 1429 році і контролював лише південну частину Франції, не вдалось. Остаточно угоду в Труа було анульовано в 1435 році, коли бургундський герцог Філіп ІІІ Добрий уклав мир з Карлом VII і визнав його своїм королем.

Англо-французька війна, що згодом поновилась, тривала з невеликими перервами до 1453 року й позбавила Генріха VI належної підтримки з боку французів, яких обкладали все новими і новими податками, що йшли на фінансування бойових дій. Зазнавши поразки у битві при Кастільйоні, англійці програли і Столітню війну й втратили всі свої володіння у Франції окрім міста Кале на півночі. Але їх домагання на Францію залишались актуальними аж до 1801 року, коли король Георг ІІІ відмовився від титулу короля Франції, який першим прийняв Едвард ІІІ Плантагенет ще в 1340 році.

Друк 7
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 19 травня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 21 травня

Смерть Генріха VI Ланкастера

1471
#ЦейДень

Все про 21 травня

Події, факти, персоналії

Британська колонія Нова Зеландія

1840

«Мертві душі» Миколи Гоголя

1842

Лондонський Біг-Бен

1859

Політ Чарльза Ліндберга

1927