Нельсон Мандела — президент ПАР
10 травня 1994 року 76-річний Нельсон Мандела приніс присягу як президент Південно-Африканської Республіки. Він став першим чорношкірим на цьому посту і перебував на чолі країни до 14 червня 1999 року. На обкладинці: Нельсон Мандела перед виголошенням своєї першої президентської промови, Йоганесбург, 10 травня 1994 року © David Brauchli/AP
16768
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Нельсон Мандела народився 18 липня 1918 року неподалік міста Мтата у Східно-Капській провінції Південно-Африканського Союзу у сім'ї нащадків правлячої династії однієї з народностей групи народів банту. У батька Мандели було чотири дружини, які народили йому тринадцять дітей (чотирьох синів і дев'ять дочок). Мандела, який народився від його третьої дружини, був названий Холілалой («Пустун») і став першим в сім'ї, хто пішов до школи, де він у перший же день отримав від учительки англійське ім'я — Нельсон.

Після отримання неповної середньої освіти і закінчення коледжу, Нельсон в 1939 році вступив до університету, з якого був відрахований наступного року за участь у студентському страйку. Переїхавши до Йоганнесбурга, Мандела працював сторожем, клерком в юридичній конторі і 1942 році заочно отримав ступінь бакалавра гуманітарних наук в Південно-Африканському університеті, після чого в 1943 він почав вивчати право в Університеті Вітватерсранда. Так його і не закінчивши, Мандела захопився ліберальними і радикальними африканістськими ідеями.

У квітні 1944 року Нельсон Мандела вступив до Африканського національного конгресу (АНК), партії, яка проголошувала своєю метою ліквідацію режиму апартеїду, боротьбу за демократичне перевлаштування суспільства. Після перемоги на виборах 1948 року Національної партії африканерів, яка підтримувала політику апартеїду, Мандела став брати активну участь у політичному житті країни, а в 1952 році став одним з організаторів кампанії непокори, що проводилася з ініціативи АНК. В цей же час розробив так званий «план М» на випадок діяльності АНК у підпіллі в разі заборони владою; в 1955 році брав участь у створенні Хартії свободи, в якій були викладені основні принципи побудови вільного і демократичного суспільства в Південній Африці. Хартія свободи стала головним програмним документом АНК та інших політичних організацій Південної Африки, які боролися проти режиму апартеїду.

«Ніхто не народжується з ненавистю до іншої людини через колір шкіри, походження чи релігію. Люди вчаться ненавидіти, і якщо вони можуть навчитися ненавидіти, потрібно намагатися вчити їх любові, бо любов набагато ближча людському серцю» — Нельсон Мандела

5 грудня 1956 року Мандела і ще 150 осіб були заарештовані владою з пред'явленням звинувачень у державній зраді. Головним пунктом звинувачення стала прихильність до комунізму і підготовка насильницького повалення влади. Результатом судового процесу, що тривав до 1961 року, стало виправдання всіх обвинувачених. Після звільнення Мандела, розчарований в ненасильницькій боротьбі з режимом апартеїду, став одним з організатором і очільником збройного крила АНК, яке займалось саботажем, готувалось до партизанської війни з урядом і проводило диверсії та терористичні акції. За це АНК був оголошений терористичною організацією, і після 17 місяців переховування 5 серпня 1962 року Мандела був заарештований й через півроку засуджений до п'яти років тюремного ув'язнення.

Наступного року Мандела в числі інших лідерів АНК був звинувачений в організації диверсій з метою знищення об'єктів водо-, електро-та газопостачання, співпраці з Комуністичною партією і розробці плану введення в Південну Африку іноземних військ, за що 12 червня 1964 року його засудили до довічного позбавлення волі. Мандела відбував свій термін на острові Роббен поблизу мису Доброї Надії, де пробув наступні вісімнадцять із двадцяти семи років ув'язнення. Перебуваючи в ув'язненні в одиночній камері в'язниці, Мандела заочно отримав ступінь бакалавра юридичних наук Лондонського університету і здобув світову популярність як безкомпромісний борець з апартеїдом.

Під тиском міжнародних ЗМІ у лютому 1985 році президент ПАР Пітер Бота запропонував Манделі звільнення в обмін на «беззастережну відмову від насильства в якості політичної зброї». Мандела відхилив пропозицію зі словами «тільки вільні люди можуть вступити в переговори. В'язень не може укладати договори». Протягом наступних кількох років режим утримання Мандели був значно послаблений, а 11 лютого 1990 року, після підписання президентом ПАР Фредеріком де Клерком указу про легалізацію АНК та інших рухів проти режиму апартеїду, Мандела вийшов на свободу. У день свого звільнення він виступив з промовою перед нацією, в якій заявив про зацікавленість у мирному врегулюванні розбіжностей з білим населенням країни, проте дав зрозуміти, що збройна боротьба АНК не закінчена.

Після свого звільнення Мандела повернувся на посаду лідера АНК, і взяв активну участь у переговорному процесі щодо скасування режиму апартеїду, результатом чого стало затвердження нової конституції ПАР. За це досягнення Нельсон Мандела і Вілем де Клерк у 1993 році разом були удостоєні Нобелівської премії миру.

З огляду на їх терористичне минуле до липня 2008 року Нельсону Манделі і членам його уряду з числа АНК був заборонений в'їзд до США (за винятком права на відвідування штаб-квартири ООН в Нью-Йорку) без спеціального дозволу державного секретаря США

На проведених 27 квітня 1994 року перших загальнонаціональних демократичних виборах на загальнорасовій основі, АНК отримав 62% голосів, і 10 травня 76-річний Нельсон Мандела офіційно вступив на посаду президента Південно-Африканської республіки, ставши першим чорношкірим на цій посаді.

Лідер Національної партії де Клерк був призначений першим заступником Мандели і пробув на цьому посту до 1996 року, залишивши його через принципові непорозуміння з президентом, зокрема щодо прийнятої того ж року конституції, і ставши останнім африканером в уряді Південно-Африканської Республіки.

У червні 1999 року 81-річний Нельсон Мандела відмовився балотуватись на другий президентський термін попри 80% рейтинг довіри виборців. Після відставки він присвятив себе написанню автобіографії й роботі фонду власного імені, зосередившись на проблемах освіти у сільських районах і боротьбі з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу.

Незалежність Еквадору
Війни
Незалежність Еквадору
Друк 4
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 2 серпня 2013. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 10 травня

Король Франції Людовик XVI

1774
#ЦейДень

Все про 10 травня

Події, факти, персоналії

Вінстон Черчілль — прем'єр-міністр Великобританії

1940

Битва за Францію

1940