Джузеппе Гарібальді народився 4 липня 1807 року в Ніцці в родині моряка і сам у молодості був моряком, дослужившись до посади капітана бригантини. У 1833 році він вступив до таємного товариства «Молода Італія», яке ставило за мету звільнення з-під влади Австрії, об'єднання Італії в єдину державу і проголошення республіканського правління. Після невдалої спроби 1834 році захопити П'ємонт члени «Молодої Італії» зазнали переслідувань, і Гарібальді, засуджений на батьківщині до страти, переховувася у Франції, Тунісі, Бразилії. В 1842 році він сформував в Уругваї «Італійський Легіон», який взяв участь в громадянській війні на боці ліберальної коаліції.
В 1848 році, коли в північній Італії розпочались антиавстрійські виступи, Гарібальді з 54 соратниками повернулись на батьківщину і висадились в Ніцці. На той час Італія складалась із 8 монархій, 7 з яких, за виключенням Сардинського королівства, були васалами Австрійської імперії. У Мілані Гарібальді сформував корпус, який тривалий час воював проти австрійців, коли доля повсталих була вже практично вирішена. Наполегливість Гарібальді і його ентузіазм зробили його надзвичайно популярним, і в грудні він був обраний до римського парламенту. До квітня 1849 року Гарібальді із загоном у півтори тисячі чоловік продовжував боротьбу проти австрійців, однак врешті-решт був змушений рятуватись втечею спочатку в П'ємонт, а потім — до США. В 1854 році він повернувся в Європу і поселився на невеличкому острові Капрера, котрий він купив поблизу Сардинії.
29 квітня 1859 року Австрія напала на Сардинію і її прем'єр-міністр Камілло Кавур переконав Гарібальді взяти участь у війні. Здобувши ряд гучних перемог, він був налаштований йти маршем на Рим, однак після того, як Сардинія віддала Франції Савою і Ніццу в обмін на підтримку у війні проти Австрії, генерал Гарібальді відмовився від чину, звання депутата і, захопивши у генуезькому порту два судна, 6 травня 1860 року із 1200-ми добровольцями і чотирма гарматами відплив до Сицилії.
Розбивши неаполітанські війська, Гарібальді сформував армію, чисельністю 18 тисяч чоловік, з якою захопив столицю острова Міссіну, де 20 липня проголосив себе диктатором, що діє від імені сардинського короля Віктора Емануїла. 6 вересня при підтримці сардинського флоту війська Гарібальді захопили Неаполь, змусивши Франциска II Бурбона, останнього короля Обох Сицилій, рятуватись втечею. За результатами плебісциту, проведеного в жовтні, королівство обох Сицилій, найбільше державне утворення Апенінського півострова, було приєднано до Сардинії і припинило своє існування. Отримавши відмову бути призначеним намісником Південної Італії, Гарібальді відмовився від будь-яких інших посад, повернувся до себе на Капреру, де помер 2 червня 1882 року, присвятивши останні роки свого життя написанняю мемуарів і художніх творів.
Після об'єднання Італії в 1861 році територія колишнього Королівства Обох Сицилій продовжувала зберігати певну своєрідність в економічних, соціальних, культурних і мовних аспектах і отримала загальну назву Південна Італія, до теперішнього часу в значній мірі асоціюється з низьким рівнем розвитку, аграрним укладом життя, засиллям каморри і мафії.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Об'єднання Італії, 1861
• Помер Джузеппе Гарібальді, 1882
• Перша Італійська Республіка, 1946