цей день
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Поділ Ірландії
3 травня 1921 року парламент Сполученого Королівства прийняв «Акт, що забезпечує краще управління Ірландією», яким формувались виконавчі органи влади розділеної на Північну зі столицею в Белфасті та Південну зі столицею в Дубліні Ірландії, на чолі із підзвітним лише британській короні лордом-намісником, котрий мав координувати питання, що становлять інтерес для обох регіонів.
3461
Політика
Володимир Лук'янюк
Королівство Ірландія увійшло до складу Великобританії на підставі «Акту про унію» 1800 року, яким було створено Сполучене Королівство Великої Британії і Ірландії. Він був схвалений обома палатами британського парламенту та ірландським парламентом, 100 депутатів якого отримали місця в Палаті громад Великобританії. Всупереч обіцянці зрівняти у громадянських правах католиків і протестантів, дане королем Георгом III при укладанні унії, ірландські католики були вперше обрані в британський парламент лише у 1829 році.
На початку 1870-х років в Ірландії почало активно обговорюватись питання про створення власного представницького органу для вирішення внутрішніх питань, яке у 1886 році було впеше винесене на обговорення британського парламенту. Відповідний законопроект прем'єр-міністра Вільяма Гладстона викликав критику з боку консерваторів, частини лібералів та ірландських протестантів і призвів до відставки уряду та парламенту. Друга спроба прийняти закон про самоуправління Ірландії була зроблена у 1893 році - незважаючи на те, що законопроект Гладстона на цей раз був схвалений Палатою громад, його віхилила Палата лордів, більшість в якій мали консерватори.
Незважаючи на масові протести в найбагатшій північно-ірландській провінції Ольстер, «Акт про уряд Ірландії», який зароваджував створення двопалатного ірландського парламенту, був прийнятий з третьої спроби 18 вересня 1914 року. Його імплементація була відкладена до завершення Першої Світової війни, що викликало невдоволення у більшій частині Ірландії і вилилось у збройне повстанняв в Дубліні, організоване членами підпільної націоналістичної організації Ірландське Республіканське Братство, і проголошення у квітні 1916 року незалежності Ірландії.
Після придушення Великоднього повстання британський уряд намагався ввести в дію «Акт про уряд Ірландії» у 1916 та 1917 роках, проте обидва рази зазнавав невдачі через протидію Палати лордів, де була сильна підтримка партії Ірландський юніоністський альянс (ІЮА), що виступала проти надання Ірландії права на самоуправління. Проти цього виступила і партія лівого спрямування Шин Фейн, яка на загальних виборах у грудні 1918 року здобула більшість місць в британському парламенті від Ірландії.
Депутати Шин Фейн відмовились засідати у Лондоні і створили власні паламент та уряд, які 21 січня 1919 року підтвердили проголошення незалежності Ірландії, зроблене під час Великоднього повстання 1916 року, і прийняли «Послання до вільних народів світу», яким звернулись до світової громадськості з проханням визнати незалежність Ірландії, що перебувала у стані війни з Великобританією. Цей заклик підтримала Ірландська Республіканська Армія, котра розпочала партизанську війну проти британських окупаційних адміністрацій.
Щоб вийти із кризової політичної ситуації, 23 грудня 1920 року набув чинності закон, прийнятий за ініціативою лідера ІЮА Волтера Лонга, який поділяв Ірландію на дві окремі самоуправлінські громади - Північну Ірландію, куди увійшли шість із дев'яти графств Ольстера зі столицею у Белфасті, та Південну Ірландію зі столицею в Дубліні у складі решти країни. 3 травня 1921 року парламент Сполученого королівства прийняв «Акт, що забезпечує краще управління Ірландією», яким передбачав призначення лорда-намісника Ірландії, що мав бути представником монарха в обох ірландських регіонах і очолювати виконавчий орган, Раду Ірландії, на яку покладалась координація питань, що становлять інтерес для обох парламентів.
«Акт» 1921 року ніколи не діяв на території Південної Ірландії, де з 1919 року тривала Ірландська війна за незалежність. Вона закінчилась 11 липня 1921 року укладанням перемир'я і підписанням 6 грудня договору між урядами Великої Британії та Ірландської Республіки, яким остання припиняла своє існування і перетворювалась на британський домініон під назвою Ірландська Вільна держава, а Північна Ірландія офіційно відокремлювалась від решти Ірландії.
У червні 1922 року розбіжності у ставленні до договору про поділ Ірландії привели до громадянської війни між колишніми соратниками, в результаті якої загинуло більше людей, ніж під час війни проти Британії, і відбувся розкол як в партії Шин Фейн, так і в ІРА, - підтримувані британськими зброєю і фінансами прихильники Ірландської Вільної держави на чолі з Майклом Колінзом і Артуром Гріфітом здолали опонентів, очолюваних Імоном де Валера, змушеного визнати поразку 24 травня 1923 року.
Тим не менш, втративши авторитет за угодовську політику, від Шин Фейн відколось кілька політичних партій, на чолі однієї з яких, Фіанна Файл, у 1932 році Валера став прем'єром домініону Ірландія, у 1937-у - першим прем'єр-міністром республіки Ейре, зумівши створити державу, яка у роки Другої Світової війни вела повністю незалежну від Великобританії політику, а в 1949 році проголосила повну незалежність.
all_inclusive
30 вересня 2016 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.
Сподобалась стаття?
Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя Фіделя Кастро
Правила життя
Правила життя Фіделя Кастро
Політика
Європа
Новітня історія
Інтербелум

Головні події 3 травня

#ЦейДень
Все про 3 травня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left2 травня
4 травняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

Наверх