Після поразки у Кримській війні 1853-1856 років за Паризьким договором Росія втратила Чорноморський флот, протекторат над Молдавією і Валахією, що значно ослабляло її позиції на Балканах. Єдиним її серйозним союзником у Європі залишилась Пруссія, яку Росія дипломатично підтримала у Франко-прусські війні. Неготовність Франції до її проведення привела до поразки і 18 січня 1871 року у Дзеркальному залі Версальського палацу під Парижем король Прусії був проголошений німецьким імператором Вільгельмом І, що символізувало об'єднання всіх німецьких земель (без Австрії) в єдину національну державу — Німецьку імперію.
Це підсилило позиції Німеччини і завдяки старанням її канцлера Отто фон Бісмарка Росія домоглась права володіння Чорноморським флотом, проте союзницькі зобов'язання Австрії і Великобрританії перед Османською імперією в разі нападу на неї залишались в силі. Антитурецьке повстання в Боснії і Герцоговині 1875 року привело до Сербо-турецької війни, в якій Сербія за три місяці зазнала нищівної поразки. Під тиском Росії, котра добровольцями і зброєю підтримувала Сербію, Османська імперія уклала спочатку перемир'я, а 28 лютого 1877 року — мирний договір.
Для вирішення конфліктних питань на Балканах за ініціативою Росії в Константинополі була скликана конференція ведучих європейських держав, яка виробила проект територіально-адміністративних змін в регіоні. Османська імперія його відкинула і через тиждень, 24 квітня 1877 року, скориставшись як приводом антитурецьким повтанням у Болгарії, Росія оголосила Туреччині війну. Її тут же підтримала Австро-Угорщина, а також Об'єднане князівство Молдови і Валахії, яке погодилось пропустити російські війська через свою територію. Завдяки цьому російська армія досить швидко форсувала Дунай, захопила Шипкинський перевал і після п'ятимісячної облоги примусила турецьку армію до капітуляції в Плевені (Болгарія), а в січні наступного року — в Адріанополі, за кількадесят кілометрів від Стамбула.
Розрахунок Росії на те, що Великобританія не встигне вчасно надати допомогу Османській імперії не виправдався і в лютому 1878 року британська ескадра увійшла в Мармурове море. Це змусило уряд Олександра II погодитись на підписання 3 березня 1878 року в Сан-Стефано, передмісті Стамбула, попереднього мирного договору. За його умовами Росія отримала південну частину Бесарабії (всупереч попередній угоді з Румунією). Туреччина визнала незалежність Об'єднаного князівства Молдови і Валахії, Чорногорії і Сербії, а також зобов'язувалась надати самоуправління Боснії і Герцеговині. Крім того створювалась автономна держава Велика Болгарія, в якій терміном на два роки залишались російські війська.
У червні-липні 1878 року за ініціативи Австро-Угорщини та Великобританії був скликаний Берлінський конгрес, який завершив Російсько-турецьку війну і виявився для Росії провальним, — завдяки їх активній позиції та відмови Німеччини підтримати Росію у питанні незалежності Болгарії вона була змушена вивести з неї війська, а сама Болгарія втрачала третину своєї території.
Невдоволення балканських країн Сан-Стефанським договором і Берлінським трактатом привело до двох Балканських воєн у 1912-13 роках, в ході яких Османська імперія втратила майже всі свої володіння в Європі, а окупація з подальшою анексією Боснії і Герцоговини Австро-Угорщиною не зняла напруженості в регіоні, конфлікти в якому стали приводом до Першої світової війни.
Коментарі
Дивіться також
• Сан-Стефанський мирний договір, 1878
• Завершення Берлінського конгресу, 1878
• Боснійська криза, 1908
• Перша балканська війна, 1912