Заселення германцями острову, нині відомого як Велика Британія, почалось у середині V століття, коли, згідно твору «Про загибель Британії» сучасника подій Ґільдаса Премудрого, котрийсь з місцевих вождів скористався їх допомогою у міжусобиці. Беда Преподобний називає імена вождів ютів Хорса і Хенгіста, які прийшли з фризького узбережжя і близько 455 року заснували першу на британських землях германську державу. Вони вогнем і мечем утверджувались у свої нових володіннях, змусивши частину бритів і римо-бритів утекти на континент, в Арморіку (нині Бретань), у тому числі й самого Ґільдаса.
За ютами рушили сакси і англи.
До початку VII століття нащадки германців колонізували більшу частину Британії, де утворили з десяток племінних об'єднаннь з доволі умовними кордонами, найбільші з яких відомі як Гептархія: юти осіли у Кенті, сакси — у Вессексі, Сассексі і Ессексі, англи — у Нортумбрії, Східній Англії і Мерсії. Період крихкої рівноваги між «сімома королівствами» закінчився у перші десятиліття IX століття, коли на Британські острови почались набіги вікінгів. У час війни всіх проти всіх серед інших вивищився Вессекс, який зусиллями короля Еґберта зумів підкорити Сассекс, Кент і кинути виклик Мерсії, яка у свою чергу захопила більшу частину Ессекса і оволоділа його столицею Лондоном.
По смерті у 839 році Еґберта, котрого «Англосаксонська хроніка» називає бретвальдою — «повелителем Британії», його володіння успадкував син Етельвульф. Він продовжив експансію на північ і зайняв Беаррокшир (нині відомий як Беркшир), де у Вонтіджі у 849 році у нього народився п'ятий син Альфред, однак невдовзі був змушений замиритись з Мерсією, коли вікінги «на 350 кораблях піднялись Темзою і розграбували Лондон і Кентебері». У 850 році Етельвульфу довелось відбити п'ять нападів даннів на південне узбережжя Вессекса, й лише наступного року він разом зі старшим сином Етельбальдом їх переконливо здолав на землях Сассекса і у гирлі ріки Перрет.
Загибель «безлічі язичників» дала можливість встановити відносний мир, і в 853 році Етельвульф відіслав Альфреда до Риму, а через два роки, поховавши дружину, й сам відправився на прощу до Вічного Міста. По поверненню він був змушений поступитись західною частиною своїх володінь бунтівливому Етельбальду, але розділеним королівство було недовго — уже в 860 році, по смерті обох, під своєю владою Вессекс об'єднав Етельберт, середній син Етельвульфа, котрого по смерті восени 865 року змінив молодший брат Етельред.
На час правління Етельреда припало чергове нашестя вікінгів, на цей раз — Великої варварської армії. Їй підкорились більша частина Нортумбрії і Східна Англія, де 20 листопада 870 року загинув останній суверенний англосаксонський король Едмунд Мученик. Далі настала черга Вессекса. Темзою данці дістались Рідінга, поблизу якого 4 січня 871 року здобули першу перемогу над військом Етельреда і його брата Альфреда. Через чотири дні сакси взяли реванш біля Ешдауна у Беркширі, але 22 січня знову були розбиті біля Бейсінга (нині графство Гемпшир), а потім ще раз 22 березня біля урочища Меретун.
Важко поранений у бою Етельред помер після Великодня, за 9 днів до травневих календ, 23 квітня 871 року, повідомляє «Англосаксонська хроніка». Доки Альфред, що зійшов на престол Вессекса, ховав брата в абатстві Вімборн, його армія зазнала поразки під Релінгом, згодом у травні, вже з новим королем на чолі, — була розбита під Вілтоном. 22-літньому Альфреду довелось відкупитись, щоб дани відступили і восени повернулись на зимові квартири до Лондона.
Вессекс, як і сусідня Мерсія, був змушений платити данину вікінгам наступні п'ять років. За цей час Альфред реорганізував армію, створив невеликий флот і весною 877 року розгромив данів короля Східної Англії Гутрама під Ексетером. Примушені до «твердого миру», вікінги, порушили дану кров'ю угоду вже за рік. Їх напад у січні 878-го на королівську фортецю в Чіппенхемі застав Альфреда зненацька. Йому дивом вдалось уникнути різанини, і він кілька місяців з невеликим загоном був змушений переховуватись у болотах в околиці ріки Перрет.
Попри те, що королівство Альфредом було полишене напризволяще, коли він після Великодня з'явився у Едінгтоні, під його знамена стали елдормени Сомерсета, Вілтширу та Гемпширу. Із зібраним ними військом Альфред рушив до Едінгтона, де між 6 і 12 травня травня завдав армії Гутрама нищівної поразки. Конунг данів зачинився у замку, однак через два тижні облоги, «наляканий голодом, холодом і охоплений відчаєм», був змушений капітулювати.
На цей раз мир був укладений на умовах короля Вессекса — як пише сучасник подій і автор «Життя короля Альфреда» Ассер, дани «дали заручників і урочисто поклялись негайно залишити королівство». Запорукою миру стало прийняття Гутрумом і тридцятьма його ярлами християнства — на церемонії, що пройшла через вісім днів у церкві міста Ведмор, Альфред був хрещеним батьком данського конунга, який прийняв ім'я Етельстан, і переділ Британії: до Вессекса відійшли Сассекс, Кент, західна частина Мерсії, верхів'я рік Темза і Северн, решта — залишалась під т. зв. Данським правом.
У 883 році васалом Вессекса визнав себе король Мерсії Етельред II і далі правив як елдормен, невдовзі скріпивши союз двох королівств шлюбом з донькою Альфреда. Йому ж Альфред передав в управління Лондон, який зайняв у 886 році після остаточного узгодження з Гутрумом кордонів. Після цього, згідно «Англосаксонської хроніки», «всі англи, що не були під владою данів, підкорилися йому», і об'єднавши таким чином під своєю владою десь половину володінь колишніх «Семи королівств», Альфред першим став титулуватись як «король англів і саксів» і «король англосаксів».
Для захисту від набігів на південь Англії, які здійснювали нормани через Ла-Манш, Альфред збудував флот з 60 великих кораблів і запровадив морське патрулювання узбережжя, вздовж якого звів мережу фортифікаційних укріплень, бургів, на відстанні 19 миль одне відного — денного переходу пішого війська. Згодом їх кількість зросла до 33-х. Часом геть невеликі, з кількома десятками воїнів, яких захищав лише частокіл і земляний вал, вони розміщувались все далі углиб острова (аж до верхів'їв Ейвона на півночі) вздовж основних рік і ще римських доріг, що давало можливість зібраними у кількох місцях загонами оперативно блокувати проникнення супротивника углиб королівства. Утримання бургів і постійно діючої армії вимагало великих коштів і задля «загальних потреб королівства» Альфредом було запроваджено спеціальний податок, покладений на місцевих дворян, яких він винагородив спорожнілими за дестиліття війн землями.
Вважається, що Альфред надихався ідеями Карла Великого і за його прикладом при своєму дворі зібрав чимало вчених мужів. У Вінчестері працювали два франкських книжника — Грімбальд Сен-Бертенський і Йоган на прізвисько Старий Саксонець, єпископи Плегмунд і Верферт, валлійський монах Ассер. Не без їх зусиль було видано зведення законів, відоме як «Правда короля Альфреда», на давньоанглійську перекладено «найбільш необхідні для знання всіма людьми» твори, серед них — «Обов'язки пастиря» і «Діалоги» Григорія Великого, «Церковну історію народу англів» Беди Преподобного, «Сім книг історії проти язичників» Оросія, «Розраду від філософії» Боеція, «Монологи» Августина Блаженного.
Як людина набожна, Альфред власним коштом відбудував десятки порушених монастирів, всіляко сприяв заснуванню при них шкіл для здобуття вільними людьми різних станів початкової освіти давньоанглійською. Школа для його власних дітей, синів дворян та «здібних хлопчиків нижчого походження» була заснована і при королівському дворі у Вінчестері. Особливо опікуючись судочинством, — Ассер стверджує, що король «уважно вивчав майже всі судові рішення, щоб перевірити справедливі вони чи ні», — Альфред заборонив працювати у судах людям неграмотним, нездатним через брак освіти «до пошуку мудрості».
Як стверджує ініційована Альфредом «Англосаксонська хроніка», помер перший король англів і саксів 26 жовтня, імовірно, 899 року. Його поховали у монастирській церкві св. Світуна поруч з дружиною Ельсвітою. Через два роки їх останки перенесли до спорудженого поруч т. зв. Нового собору Вінчестера, зведення якого почалось за наказом Альфреда. Собор не вцілів у часи норманського панування в Англії, і у 1100 році Альфреда та його нащадків перепоховали ще раз, на цей раз на цвинтарі місцевого бенедиктинського абатства Гайд.
Що було далі
На цей час вже не існувало ні королівства Східна Англія, яке у 918 році приєднав до Вессекса Едвард Старший, син Альфреда, ні, власне, самого королівства Вессекс, навколо якого внук Альфреда король Етельстан об'єднав колишні данські володіння і напівавтономну Північну Нортумбрію, й 12 липня 927 року був проголошений першим королем Англії.
Коли у 1539 році могила Альфреда була остаточно втрачена в ході боротьби Генріха VIII з католицькими монастирями, перший король англо-саксів уже був героєм численних повчальних історій, в яких фігурував як утілення державної мудрості і християнського благочестя. Черговий етап творення його легендарної біографії бере початок у 1678 році, коли вийшла друком книга депутата Палати громад сера Джона Спеллмана, котрий за патріотизм, успіхи у війні проти варварів, сприяння освіті та утвердження верховенства права першим назвав Альфреда «Великим».
Коментарі
Дивіться також
• Епоха Вікінгів, 793
• Смерть Еда Паризького, 898
• Свен Вилобородий — перший датський король король Англії, 1013
• Едвард Сповідник — король Англії, 1042