На початку 1980-х років став очевидним системний застій Радянського Союзу, що відставав від капіталістичних країн, проте консервативне партійно-державне керівництво зволікало з реформами. Уповільнення темпів розвитку вимагало рішучих змін, надії на які з'явилися після смерті Костянтина Черненка та обрання 11 березня 1985 року новим Генеральним секретарем 54-річного Михайла Горбачова, який на фоні своїх попередників вирізнявся відносно молодим віком та публічністю.
23 квітня 1985 року у Москві відбувся пленум ЦК КПРС, на якому формально головним питанням було скликання XХVII з'їзду партії, проте фактично центральне місце зайняла промова Михайла Горбачова, в якій він виклав основи своєї соціально-економічної програми, квінтесенцією якої стало "прискорення соціально-економічного розвитку".
Це завдання видавалось цілком реальним і для його реалізації передбачалося у центр усієї роботи поставити "інтенсифікацію економіки і прискорення науково-технічного прогресу, перебудувати управління і планування, структурну та інвестиційну політику, повсюдно підвищити організованність і дисципліну, докорінно покращити стиль діяльності". Локомотивом економічного прогресу мало стати машинобудування, чия новітня продукція мусила сприяти технологічному переоснащенню. Покращення виробничої дисципліни, активізація людського фактору, боротьба з марнотратством, підвищення персональної відповідальності, покращення якості продукції, оптимізація управління виступали набором конкретних кроків для досягнення поставлених завдань. Власне слово "перебудова" у тексті доповіді згадувалося лише двічі й не мало унікального смислового навантаження, проте незабаром політика горбачовського прискорення отримала саме цю назву.
Горбачов заявив про послідовність і спадковість у здійсненні стратегічного курсу розвитку країни, акцентуючи на економічних пріоритетах. Він визнавав недоліки та проблеми Радянського Союзу, проте підходи до їх подолання не вирізнялися інноваційністю. Усе ж, прагнення покращення життя та очікування реформ сприяли пробудженню громадського ентузіазму. Перший рік секретарювання Горбачова характеризувався певним приростом промислової і сільськогосподарської продукції, що обнадіювало. Соціального оптимізму додавала проголошена у 1986 році житлова програма.
Уповільнення економічного росту засвідчило неможливість економічних трансформацій за незмінної політичної системи і підштовхнуло до реформування політичної сфери. У 1987-88 роках ключовим гаслом перебудови стало "Більше демократії". Центральне місце в політиці Горбачова зайняла політична реформа, що принесла розширення реальних повноважень радам народних депутатів. Провину за гальмування "перебудови" генсек поклав на "апарат" та "бюрократів" з подальшими кадровими перестановками та звільненнями досвідчених апаратників. Скориставшись економічними реформами та дозволом на кооперативну діяльність останні закладали основи свого бізнесу.
Розчарування "перебудовою" прийшло в ході погіршення економічного становища та спричиненого ним зростання соціальної напруги. Довіру до влади підірвало приховування інформації про наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року. Пробудження національно-культурних рухів у СРСР розхитувало ідеологічні основи Радянського Союзу. Вільні вибори до парламенту 1989 року позбавили Компартію домінуючого становища у Радах, а робітничі страйки засвідчили гостроту соціально-економічних проблем.
Шукаючи можливості порятунку країни, Горбачов погодився з необхідністю відмови Компартії від монополії на політичну владу, оновлення союзного договору з наданням більшого суверенітету республікам, однак погіршення соціально-економічного розвитку призвело до незадоволення політикою "центру" й зростання відцентрових тенденцій у СРСР, спробою зупинити які став Серпневий путч 1991 року. Його провал прискорив дезінтеграцію СРСР, з розпадом якого "перебудова" стала історією.
Коментарі
Дивіться також
• Кінець однопартійної системи в СРСР, 1990
• Михайло Горбачов — Президент СРСР, 1990
• Арешт Горбачова у Форосі, 1991
• Відставка Михайла Горбачова, 1991